Ландшафт як розгорнутий образ в формо-змістовній динаміці (ландшафтності) світу людини

carma_ пише:

Образ світу, і ландшафти у ньому

*Згадка про образи асоціює зі сталими протиставленнями: суб’єкт – об’єкт; світ – образ світу; те, що відображається – те, куди відображається; ...

Крім реляцій суб’єкт ─ об’єкт та світ ─ образ світу, в філософії дуже важливою також є реляція особистість ─ особиста тожсамість, яка стосується самореалізації особистости в світі людей.

carma_ пише:

Але, “постнекласичний підхід орієнтує на розуміння суб’єкта як частини об’єкта, внаслідок чого, впливаючи на об’єкт, суб’єкт виявляється об’єктом власної активності S. При цьому змінюється і еволюціонує не суб’єкт, або об’єкт окремо, а їх єдність (тотальність)…” [В.В.Кізіма. Статті для «Філ. енцикл. словника», Т2/3, 1999, 522с]. Звідти бажання й спроба отримати модель, придатну сприяти оновленню «індивідуальної» динаміки.

Для особистости важливішою буде єдність особистої тожсамости, про динаміку осягнення якої Ви взагалі не згадуєте.

carma_ пише:

В ландшафтних моделях, у моменти філософської тотальності, протистояння людини і світу «усувається перебуванням людини у ландшафті». Однак, просте «перенесення людини в ландшафт», замість розкриття та прояснення тотальної динаміки, надає «множинність персональних світів» з «розчиненими» в них особистостями. Не дуже покращує модель, й введення поняття «сизигія». Тоді «взаємоувідповідння цілісностей» лише допомагає при «картинному» представленні ландшафту.

Для особистости, яка живе осягненням єдности, протиставлення людини та світу взагалі відсутнє, а є лише взаємне осягнення єдности своїх особистих тожсамостей людьми, кожна з яких утожсамлює себе з рівною їй особистістю, що теж налаштована на осягнення єдности.

carma_ пише:

Використання «ландшафтності» як формо-змістовної динаміки «цілісностей», веде до виникнення тавтології, бо «цілісна динаміка» (тотальна) пояснюється динамікою «цілісностей». Подолати пастку для розуму, в моделі, вдається (вважаю) введенням «поляризації цілісності» (В.В.Кізіма). До початку «наочного» розгортання «окремого образу» в ландшафт (образ, що розгортається), особиста цілісна локалізація (образ) в місці перебування у світі, вже поляризована смисловими лініями, відповідно місцю, та поляризується смисловими лініями згідно наміру.
Смислові лінії, як чуттєві маршрути, «пронизують існуючі понятійні образи», бо є ні чим іншим, як миттєвими (чуттєвими) проходженнями послідовностей понять. Тих самих понять, що колись отримані згорненням понятійних образів.

Безландшафтність осягнення єдности є наслідком того, що динаміка осягнення тут відображається не формо-змістовною динамікою понять, а динамікою налаштованости певної особистости, яка є динамікою не образів, а станів цієї налаштованости. Згортання та розгортання образів замінюється зміною особистістю власної налаштованости в процесі осягнення єдности та сприйняттям нею налаштованости іншої особистости. Відтак, ландшафтність осягнення єдности безпосередньо тут відсутня, а є лише певна конкретна налаштованість в своїй динаміці. З другого боку, як образ, вона присутня в процесі сприйняття іншої особистости, без зміни самої цієї налаштованости на сприйняття, без її динаміки. Динаміка ж відчуттів під час такого сприйняття, не є динамікою налаштованости, що характерна для процесу осягнення єдности особистістю.

carma_ пише:

«Згорнення понятійного образу до поняття», відбувається під час отримання того понятійного образу (нового ландшафту), коли динаміка спілкування створює «потужну замкнену смислову магістраль» - оптимальне відображення смислової динаміки нового ландшафту. «Смислова магістраль» у розімкнутому вигляді (як поняття) представляє понятійний образ в смислових лініях при поляризації. Але «розмикання кільця» може відбуватися з різних місць особистого, чи групового перебування, як й формування «смуг магістрального руху», звідти відмінності у тлумаченні та використанні.

«Смислова магістраль» в процесі осягнення єдности ніколи не розмикається, бо особистість завжди налаштована на осягнення єдности. Таке розмикання, однак, стає неминучим при поверненні в світ, коли предметом особистости перестає бути осягнення єдности, а відновлюється предметна діяльність в світі. Отоді й виявляється ландшафтність особистої налаштованости в переміщенні її на різні предмети діяльности та в зосередженні на окремий предмет!

carma_ пише:

Мабуть отримана модель моменту філософської тотальності, де поняття «образ» є філософським «невичерпним атомом». Залишається «розібратися з місцем перебування та місцями осягнення».

Насправді, єдність не є фізичним об’єктом, а тому немає образу як ландшафту формо-змістовної динаміки. Існує лише формальна динаміка налаштованости, тоді, коли осягнення єдности зосереджено на самому собі в полишенності інобуттям перебування в світі. Так єдність перестає бути лише моментом, залишаючись стабільним, сталим, постійним процесом осягнення єдности.

Пане Василю, Ви майстерно «віддзеркалюєте»! Прямо-таки «примушуєте все розставляти по полицям». Мабуть таке є надбане не лише у форумівській та філософській практиках. Вашими «молитвами», з якоїсь спроби, мені обов’язково вдасться висловити щось з давно бажаного.

Василь Васьківський пише:

Для особистости, яка живе осягненням єдности, протиставлення людини та світу взагалі відсутнє, а є лише взаємне осягнення єдности своїх особистих тожсамостей людьми, кожна з яких утожсамлює себе з рівною їй особистістю, що теж налаштована на осягнення єдности.

І обидві особистості, тої миті перебувають у цілісності, яка налаштована на таке осягнення єдності - мить «рівності» особистостей налаштована минулим і майбутнім у місці перебування в світі. Взагалі-то, налаштовуються місця перебування, налаштовується все наведене у цитаті, налаштовується майбутнє, і навіть минуле. У добу загального «взаємоналаштування», чи «взаємоувідповідння», розподіл праці залишив одне місце у світі для налаштування самого «взаємоналаштування». Місце, що поважно зветься «Філософія», звідки люди тихо і соромливо погоджуються з його (місця) невідповідність сучасним вимогам.

Практична філософія // Толстоухов А.В., Парапан И.Г., Мелков Ю.А. Украинская философия: сегодняшнее состояние и перспективы развития. – К.: ПАРАПАН, 2006 (4). – С.3-16
Або:

Василь Васьківський пише:

(«Специфіка філософії як системи знань»\\ «Зворотна сторона медалі», Травень 13 2008, 12:36)
«… Публічна пасивність філософів все більше й більше обертатиметься втратою філософією позицій та її занепадом. Тому проблема відродження дискусій на філософських форумах є фундаментальним питанням бути чи не бути самій філософії».

Наведений фрагмент ще й нагадує заклик до гостинності у сьому місці світу (в Філософії), але чи вона можлива зараз, коли «треба відстоювати філософію».

1.Якщо теза, підкреслена вище, не викликає суттєвих зауважень
2.Коли потрібні зміни напевно не відбудуться за рахунок філософських «спекуляцій», а «… Частіше всього, філософ не може абстрагуватись від своєї спекуляції, і виходить лише мішанина спекуляції з об'єктивним дослідженням»
3.То …

Про "налаштованість" місць та часів

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Для особистости, яка живе осягненням єдности, протиставлення людини та світу взагалі відсутнє, а є лише взаємне осягнення єдности своїх особистих тожсамостей людьми, кожна з яких утожсамлює себе з рівною їй особистістю, що теж налаштована на осягнення єдности.

І обидві особистості, тої миті перебувають у цілісності, яка налаштована на таке осягнення єдності - мить «рівності» особистостей налаштована минулим і майбутнім у місці перебування в світі. Взагалі-то, налаштовуються місця перебування, налаштовується все наведене у цитаті, налаштовується майбутнє, і навіть минуле.

Взагалі-то, налаштованість є особистою справою, а не справою місць чи часів. Тому для мене твердження, що місце чи час налаштовані на щось, не мають сенсу, бо місце і час не є особистістю!

Василь Васьківський пише:

Про "налаштованість" місць та часів

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Для особистости, яка живе осягненням єдности, протиставлення людини та світу взагалі відсутнє, а є лише взаємне осягнення єдности своїх особистих тожсамостей людьми, кожна з яких утожсамлює себе з рівною їй особистістю, що теж налаштована на осягнення єдности.

І обидві особистості, тої миті перебувають у цілісності, яка налаштована на таке осягнення єдності - мить «рівності» особистостей налаштована минулим і майбутнім у місці перебування в світі. Взагалі-то, налаштовуються місця перебування, налаштовується все наведене у цитаті, налаштовується майбутнє, і навіть минуле.

Взагалі-то, налаштованість є особистою справою, а не справою місць чи часів. Тому для мене твердження, що місце чи час налаштовані на щось не мають сенсу, бо місце і час не є особистістю!

Так! Воля – добра річ, для психологічної налаштованості дорослої людини, здатної обирати час і місце.

Філософське поняття «образ», як «козел відпущення» і «агнець», чи «спаситель динамічної цілісності філософських моментів», в моделі з цілісною динамікою у світі людини

Філософське поняття «образ» в моделі з цілісною динамікою у світі людини, різниться з однойменними поняттями у попередніх філософських системах, «образом» у мистецтві, психології, математиці, … Підставою для такого «образу» є не лише загальні філософські потреби і проблеми, а й якості, природні для образу, розгорнутому в філософському виступі, що у цьому допису, означені як «жертовність і саможертовність» філософського образу.

*Спочатку звернемо увагу на жертовність у західній культурі.
Стосовно терміну та метафори «козел відпущення», можна скористатися джерелом («козел відпущення», «агнець», …): філософський словник», «Козел відпущення»
http://www.filosofi-online.ru/filosofskij-slovar/330-kozel-otpushheniya.html або http://ariom.ru/wiki/KozelOtpushhenija
з тієї статті:
«… У XVIII-XIX ст. західна культура зробила науку ідолом для того, щоб, як вважає Жирар, з великими зручностями поклонятися самим собі. При цьому люди науки вважали себе творцями автономного наукового духу, замінивши стародавні міфи ідеєю прогресу, тобто міфом про нескінченість вищості "сучасності", про людину, що вивільнює і обоготворяє себе власними силами. Однак люди не тому перестали переслідувати відьом і чаклунів, що винайшли науку. Навпаки, вони винайшли науку саме тому, що перестали переслідувати відьом і чаклунів. Жирар переконаний, що і економічний дух, тобто дух підприємництва, також є продуктом дій євангелій. Тим не менш сучасна культура противиться євангельського одкровення: адже ніякі системи думки не в змозі осягнути думку, здатну її зруйнувати. Диявол обманює людей, змушуючи їх звинувачувати невинні жертви. Утішитель, Святий Дух - це не обвинувач, а захисник, що, власне, і означає грецьке слово "Параклет". "Дух істини" говорить від імені жертви і ставить себе на її місце».

Приреченість, відображена твердженням: «ніякі системи думки не в змозі осягнути думку, здатну її зруйнувати», - нажаль досі залишається не лише художнім моментом. Моменти протистояння сучасної культури євангельському одкровенню, домінують, вимагаючи соціально-психологічної жертовності.

Ситуація може суттєво змінитися з осягненням відмінності філософії від науки, та використанням особливого філософії для розвитку нової культурної парадигми. Зокрема, мабуть слід звернути увагу на прості (стосовно ландшафтної моделі) питання: що криється за «філософськими спекуляціями»; чим різниться «внутрішнє» філософське поняття із «зовнішнім» філософським поняттям (філософським терміном).

*Однак, звернемося до «жертовності та саможертовності» образу, розгорнутого філософським твором, чи понятійного образу, отриманого у дискурсі.
Створення нового філософського образу передбачає часткове принесення на філософський алтар, вже існуючих філософських образів. Представлені поняттями чи посиланнями на публікації, образи потерпають змін. Навіть не згадані у роботах філософські образи, певною мірою, оновлюються з кожною публікацією та прочитанням, в цілісності світу людини.

Така «жертовність» філософських образів, водночас є їхньою природною «саможертовністю», а остання притаманна будь-яким образам (зокрема фізіологічним).

Вважаю природним, залучення поняття «образ» до філософської моделі, що розгортається на форумі як

carma_ пише:

(Пт Квіт 12 2013, 12:10)
ландшафтна модель динамічної цілісності світу людини, де у якості «філософської універсалі» використано поняття «образ». Цей умовний «філософський атом» подібний самому світу. Тіло ландшафту (розгорнутого образу світу) з частково присутніми в ньому образами, оновлюється залежно від місця дії.
Тобто локальні моменти, через присутні в ландшафті образи, певною мірою змінюють світ, а цілісна динаміка світу відображається в локальних моментах.

*Як бачимо, і «вівці» (філософські образи) цілі, і природне особисте філософське «хижацтво нагодоване», та може не провокувати «хижацтво» соціальне до «самопожирання» соцису в цивілізаційному розвитку техніко-технологічними благами.

У ґенезі динамічного образу природна повнота динаміки від «створення світу», точніше від сотворіння світу людини, бо «сказав Бог: «Сотворимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, …» І сталося так. … І ото – вельми добре воно!».

carma_ пише:

Філософське поняття «образ», як «козел відпущення» і «агнець», чи «спаситель динамічної цілісності філософських моментів», в моделі з цілісною динамікою у світі людини

Філософське поняття «образ» в моделі з цілісною динамікою у світі людини, різниться з однойменними поняттями у попередніх філософських системах, «образом» у мистецтві, психології, математиці, … Підставою для такого «образу» є не лише загальні філософські потреби і проблеми, а й якості, природні для образу, розгорнутому в філософському виступі, що у цьому допису, означені як «жертовність і саможертовність» філософського образу.

*Спочатку звернемо увагу на жертовність у західній культурі.
Стосовно терміну та метафори «козел відпущення», можна скористатися джерелом («козел відпущення», «агнець», …): філософський словник», «Козел відпущення»
http://www.filosofi-online.ru/filosofskij-slovar/330-kozel-otpushheniya.html або http://ariom.ru/wiki/KozelOtpushhenija
з тієї статті:
«… У XVIII-XIX ст. західна культура зробила науку ідолом для того, щоб, як вважає Жирар, з великими зручностями поклонятися самим собі. При цьому люди науки вважали себе творцями автономного наукового духу, замінивши стародавні міфи ідеєю прогресу, тобто міфом про нескінченість вищості "сучасності", про людину, що вивільнює і обоготворяє себе власними силами. Однак люди не тому перестали переслідувати відьом і чаклунів, що винайшли науку. Навпаки, вони винайшли науку саме тому, що перестали переслідувати відьом і чаклунів. Жирар переконаний, що і економічний дух, тобто дух підприємництва, також є продуктом дій євангелій. Тим не менш сучасна культура противиться євангельського одкровення: адже ніякі системи думки не в змозі осягнути думку, здатну її зруйнувати. Диявол обманює людей, змушуючи їх звинувачувати невинні жертви. Утішитель, Святий Дух - це не обвинувач, а захисник, що, власне, і означає грецьке слово "Параклет". "Дух істини" говорить від імені жертви і ставить себе на її місце».

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

carma_ пише:

Приреченість, відображена твердженням: «ніякі системи думки не в змозі осягнути думку, здатну її зруйнувати», - нажаль досі залишається не лише художнім моментом. Моменти протистояння сучасної культури євангельському одкровенню, домінують, вимагаючи соціально-психологічної жертовності.

Сучасна культура вже пережила євангельські одкровення, які так і залишились архаїчними. Зайти двічі в одну річку й повернутись в далеке минуле неможливо...

carma_ пише:

Ситуація може суттєво змінитися з осягненням відмінності філософії від науки, та використанням особливого філософії для розвитку нової культурної парадигми. Зокрема, мабуть слід звернути увагу на прості (стосовно ландшафтної моделі) питання: що криється за «філософськими спекуляціями»; чим різниться «внутрішнє» філософське поняття із «зовнішнім» філософським поняттям (філософським терміном).

Скільки філософів, стільки й філософій, тому своє внутрішнє відмінне від чийогось зовнішнього. Таку фундаментальну дилему переживає кожен філософ. Філософія відрізняється тим від науки, що вона займається систематизацією понять, а не дослідженням фізичних об'єктів. Тому філософські істини не мають лабораторії, в якій їх можна було б перевірити дослідно. Залишається лише інтерсуб'єктивність, філософські дискусії, які, однак, можуть не мати кінця і краю...

carma_ пише:

*Однак, звернемося до «жертовності та саможертовності» образу, розгорнутого філософським твором, чи понятійного образу, отриманого у дискурсі.
Створення нового філософського образу передбачає часткове принесення на філософський алтар, вже існуючих філософських образів. Представлені поняттями чи посиланнями на публікації, образи потерпають змін. Навіть не згадані у роботах філософські образи, певною мірою, оновлюються з кожною публікацією та прочитанням, в цілісності світу людини.

Така «жертовність» філософських образів, водночас є їхньою природною «саможертовністю», а остання притаманна будь-яким образам (зокрема фізіологічним).

Повторюю, що філософ особисто вирішує опублікувати свої праці, тому приписувати своїм образам якусь жертовність є невідповідністю понять.

carma_ пише:

Вважаю природним, залучення поняття «образ» до філософської моделі, що розгортається на форумі як

carma_ пише:

(Пт Квіт 12 2013, 12:10)
ландшафтна модель динамічної цілісності світу людини, де у якості «філософської універсалі» використано поняття «образ». Цей умовний «філософський атом» подібний самому світу. Тіло ландшафту (розгорнутого образу світу) з частково присутніми в ньому образами, оновлюється залежно від місця дії.
Тобто локальні моменти, через присутні в ландшафті образи, певною мірою змінюють світ, а цілісна динаміка світу відображається в локальних моментах.

Образ ─ це свідчення недовершености процесу систематизації понять філософом, бо все, що є у світі людей, може бути описаним поняттями.

carma_ пише:

*Як бачимо, і «вівці» (філософські образи) цілі, і природне особисте філософське «хижацтво нагодоване», та може не провокувати «хижацтво» соціальне до «самопожирання» соцису в цивілізаційному розвитку техніко-технологічними благами.

Немає ніякого хижацтва, є різні філософські системи. Социс може бути спільнотою філософів, але перетворення слабосполучених філософських систем у спільну філософію Соцису вимагає часу.

carma_ пише:

У ґенезі динамічного образу природна повнота динаміки від «створення світу», точніше від сотворіння світу людини, бо «сказав Бог: «Сотворимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, …» І сталося так. … І ото – вельми добре воно!».

Сталося так, що біологічний вид людини виник в процесі еволюції життя. Від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!

Василь Васьківський пише:

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

Коли співрозмовнику за 70, і він «усе своє життя присвячує філософії», доводиться погоджуватися і з тим, що «філософія лише чіткіше артикулювала відповідний стан», і згадувати «гегелівське: філософія – епоха, представлена у поняттях».
Багато чим доводилося жертвувати людині за довгі роки «представлення у поняттях», «тому "жертовність" образу якось кумедно звучить».
Коли співрозмовнику «в світі людей» трохи менш за 70, можна спробувати запитати: «А скільки філософу в «світі людини»? І є підстави, бо «від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!»

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

Коли співрозмовнику за 70, і він «усе своє життя присвячує філософії», доводиться погоджуватися і з тим, що «філософія лише чіткіше артикулювала відповідний стан», і згадувати «гегелівське: філософія – епоха, представлена у поняттях».
Багато чим доводилося жертвувати людині за довгі роки «представлення у поняттях», «тому "жертовність" образу якось кумедно звучить».
Коли співрозмовнику «в світі людей» трохи менш за 70, можна спробувати запитати: «А скільки філософу в «світі людини»? І є підстави, бо «від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!»

В світі людини є лише один філософ, а всі решта філософів ─ в світі людей! Я не вважаю, що філософ в 50 чимось суттєво відрізняється від філософа в 70, хіба що в останнього більше проблем з пам'яттю...

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

Коли співрозмовнику за 70, і він «усе своє життя присвячує філософії», доводиться погоджуватися і з тим, що «філософія лише чіткіше артикулювала відповідний стан», і згадувати «гегелівське: філософія – епоха, представлена у поняттях».
Багато чим доводилося жертвувати людині за довгі роки «представлення у поняттях», «тому "жертовність" образу якось кумедно звучить».
Коли співрозмовнику «в світі людей» трохи менш за 70, можна спробувати запитати: «А скільки філософу в «світі людини»? І є підстави, бо «від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!»

В світі людини є лише один філософ, а всі решта філософів ─ в світі людей! Я не вважаю, що філософ в 50 чимось суттєво відрізняється від філософа в 70, хіба що в останнього більше проблем з пам'яттю...

В 70? То як пощастить, я до 45 рідко згадував про власні тисячі, чи мільйони?!

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

Коли співрозмовнику за 70, і він «усе своє життя присвячує філософії», доводиться погоджуватися і з тим, що «філософія лише чіткіше артикулювала відповідний стан», і згадувати «гегелівське: філософія – епоха, представлена у поняттях».
Багато чим доводилося жертвувати людині за довгі роки «представлення у поняттях», «тому "жертовність" образу якось кумедно звучить».
Коли співрозмовнику «в світі людей» трохи менш за 70, можна спробувати запитати: «А скільки філософу в «світі людини»? І є підстави, бо «від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!»

В світі людини є лише один філософ, а всі решта філософів ─ в світі людей! Я не вважаю, що філософ в 50 чимось суттєво відрізняється від філософа в 70, хіба що в останнього більше проблем з пам'яттю...

В 70? То як пощастить, я до 45 рідко згадував про власні тисячі, чи мільйони?!

Я грошей філософією не заробляю, тому про них взагалі не згадую. Щодо філософії, то я керуюсь лише натхненням...

Тобто, пан власник сайту, адміністратор, модератор, користувач форуму, науковець і просто філософ у «світі людей», недуже заперечує проти спогадів про «світ людини», де «є лише один філософ»? Навіть коли «всі решта філософів ─ в світі людей»?

carma_ пише:

Тобто, пан власник сайту, адміністратор, модератор, користувач форуму, науковець і просто філософ у «світі людей», недуже заперечує проти спогадів про «світ людини», де «є лише один філософ»? Навіть коли «всі решта філософів ─ в світі людей»?

Я вже написав, що світу людини немає, а є лише особистість. Якщо особистість ─ це світ, тоді немає особистости. Оскільки для Вас, крім особистости, існує ще й якийсь світ людини, то я не буду Вас примушувати покинути тей світ і стати особистістю, бо буття особистістю є справою добровільною.

Щиро дякую за можливість суміщати перебування на форумі, з тим, неособистим світом!

carma_ пише:

Щиро дякую за можливість суміщати перебування на форумі, з тим, неособистим світом!

Усі можливості є Вашими особистими можливостями. Світ людей не є особистим світом, бо люди різні. Змінити цього неможливо, але зустрічаються й люди, які не проти свого перебування на форумі. Це дає можливість створити спільноту філософів...

Даю відповідь на наступний допис: https://socys.forum2x2.ru/t121-topic#821

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Я не знав, що Всесвіт для Вас є провокацією. Таким чином, і фізика теж...

Ні, не Всесвіт, і не Є.  Провокацією стала для мене ота Ваша конструкція

Василь Васьківський пише:

У Всесвіті нефізичних систем немає. Всі системи, з яких складається Всесвіт, є фізичними. Але люди здатні творити символи, які не є фізичними системами і яким не відповідають ніякі фізичні системи. Також люди здатні творити системи понять, які не є фізичними.

І не «сама пособі», а тому що, на протязі кількох років нашого з Вами спілкування, я намагаюсь пояснити можливість цілісного сприйняття світу, його переваги перед сприйняттям фрагментарним. Здійснюється це за допомогою ландшафтної моделі. Використання Вами фрагментарної моделі було розцінене як провокація.
Придивіться уважніше до Вашого «Всесвіту». Тут поняття «система»могло бути долучено отаким: «системою є все, що ми бажаємо розглядати як систему».  Обрали таку «систему», ну й добре.

Тут така справа. Цілісне сприйняття світу - це одне, а фізичний Всесвіт - зовсім інше! Скільки б Ви не розгортали свій цілісний образ світу, картину фізичного Всесвіту Ви з нього не отримаєте, оскільки Ваш світ не є фізичним. Саме по собі цілісне сприйняття світу не є непридатним, бо його можна застосовувати в дослідженні людської культури. Але для отримання фізичної картини світу, зокрема фізичного Всесвіту, прийдеться звернутись до фізики. Іншого шляху немає...

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

У Всесвіті нефізичних систем немає. Всі системи, з яких складається Всесвіт, є фізичними.

«Склали» Всесвіт як склалося, то хай він таким і «буде». Все в ньому розглядається як фізичні системи. Ну … добре, далі «грайте по тим правилам» - розглядайте саме так! Аж ні. Вже, наступним реченням Ви ігноруєте «Всесвіт», і всупереч, тільки що висловленому наміру, берете «звідкись»  «символи, які не є фізичними системами і яким не відповідають ніякі фізичні системи».

Василь Васьківський пише:

Але люди здатні творити символи, які не є фізичними системами і яким не відповідають ніякі фізичні системи. Також люди здатні творити системи понять, які не є фізичними.

Воно так, люди здатні …, але ж Ви буцімто збиралися дивитися на Всесвіт з «фізичної дзвіниці», … Хіба непомітна відповідність знаків, символів певним фізичним процесам при мисленні, …, або машинним?  

Ви помиляєтесь! В моєму другому твердженні, яке Ви тепер цитуєте, йдеться про людей, а не про Всесвіт. Людина як фізична істота є частиною всесвіту фізичної еволюції, але як творець символів та системи понять - частиною культури.

carma_ пише:

Таке «дроблення Всесвіту» спровокувало мене написати :

carma_ пише:

Ви перевершуєте себе у здатності провокувати!

Василь Васьківський пише:

У Всесвіті нефізичних систем немає. Всі системи, з яких складається Всесвіт, є фізичними.

Я неодноразово звертався до Біблії, мабуть і цього разу то не образить Вас, як і попереднього разу, коли йшлося про «створення світу» https://socys.forum2x2.ru/t118p60-topic#808  
Зараз кажете про Всесвіт, не про якийсь там один світ. Всесвіт, де будь що є фізичною системою («Всі системи, з яких складається Всесвіт, є фізичними»). У «новоствореному всесвіті» могло знайтися місце і для знакових систем, які теж можна подати «фізичними системами» (не лише якимось наслідком «фізичних процесів» відображення/сприйняття відображеного, а у цілісності з ними, бо одне без іншого лише «прах земний»). Але замість того у «Всесвіті селяться якісь люди» здатні виходити за граничність форми з назвою «Всесвіт» - надвсесвітні люди?

Василь Васьківський пише:

люди здатні творити символи, які не є фізичними системами і яким не відповідають ніякі фізичні системи.

Нащо «богу зайвий клопіт»? нащо створювати додаткові сутності (істоти), які «за визначенням» анітрохи не здатні існувати у «новому світі», чи у «новому всесвіті»?
В оригіналі (у Біблії), і створений до «шостого дня» світ, є добрим, і добрим є творіння «дня шостого», також є у світі придатне місце для людини, навіть є перспектива спільної  (з Богом) творчості! …

Немає проблеми! У Всесвіті всі системи є фізичними, а в культурі - символічними чи метафізичними...

carma_ пише:

Тобто, наступна «казочка» тут недоречна.  

Василь Васьківський пише:

Люди саме тим і відрізняються від тварин, що здатні творити та сприймати символи, жити символами і навіть віддавати за них своє життя. Люди також розповідають казочки, пишуть і читають вірші, романи тощо. Мистецтво, релігія, філософія та наука є складовими людської культури, хоч люди є при тому фізичними істотами...

Якраз те, що я написав, є повністю доречним в стосунку до культури.

carma_ пише:

Ви ж не вважаєте себе персонажем якоїсь казки?!

Василь Васьківський пише:

У темі «Ландшафт як розгорнутий образ в формо-змістовній динаміці (ландшафтності) світу людини», там будь ласка : і персонажем (у проводарному представлення ландшафту все мовби справді, але «за сценарієм» як у кіно); і героєм казочки (у картинному представленні ландшафту) …

Добре! Успіхів у реалізації свого власного проекту систематизації понять...

Вітаю, пане Василю!
Запрошую переглянути оновлений сайт «Структура світогляду».
http://struktura-svitoglyadu7.webnode.com.ua/

Найближчим часом мабуть відкриється форум з тематикою наближеною до «Ландшафт у філософії», то розраховую на вашу особисту участь.

carma_ пише:

Вітаю, пане Василю!
Запрошую переглянути оновлений сайт «Структура світогляду».
http://struktura-svitoglyadu7.webnode.com.ua/

Найближчим часом мабуть відкриється форум з тематикою наближеною до «Ландшафт у філософії», то розраховую на вашу особисту участь.

Дякую! Зауважу, що замість "я" можемо вживати універсальне поняття особистости. Тоді і світ стає світом особистостей, і можна спілкуватись не лише з власною моделлю світу, а й з іншими особистостями, які ніяк не є моделями, а є справжніми!

Відтак, справжнє життя не зовні знаходиться, а є життям для реалізації фундаментального прагнення особистости поділитися своїми інтимними думками про світ з іншою особистістю, спонукаючи її, в свою чергу, поділитися теж своїми...

А яке справжнє життя філософа без дискусії з іншими філософами?!

Читаю, й буду писати ще...

Вітаю, пане Василю! І як завжди, частково погоджуюсь з Вашими твердженнями, бо справді, у світі є місця де природна саме така (означена Вами) сталість динаміки :

Василь Васьківський пише:

Зауважу, що замість "я" можемо вживати універсальне поняття особистости. Тоді і світ стає світом особистостей, і можна спілкуватись не лише з власною моделлю світу, а й з іншими особистостями, які ніяк не є моделями, а є справжніми!

Відтак, справжнє життя не зовні знаходиться, а є життям для реалізації фундаментального прагнення особистости поділитися своїми інтимними думками про світ з іншою особистістю, спонукаючи її, в свою чергу, поділитися теж своїми...

Взагалі, кожна людина «частково» (через присутність певних образів) перебуває у кожному місці світу («перебуває у світі»). Однак, виявляється, перебування і знаходження – не теж саме. Зокрема знаходитися  – «знаходити себе» –  відчувати, усвідомлювати своє положення, при здатності певною мірою, змінювати те положення. Тварини теж «знаходяться», тільки їхнє «ся» обмежене у виборі засобів для «знаходження себе», у порівнянні з людиною. Доречи, вони трохи вміють моделювати.

Людські знаряддя – поняття «я» та поняття «особистість», отримуємо не водночас і не однаково, звідти різниться їхнє плідне застосування. Поняття «я» ближче до глибинного відчуття «себе», до динаміки де не вдасться надовго означити «початок». Ся динаміка
присутня коли дитина «знаходить себе» ще до народження (ніжками та ручками);
можна помітити присутність подібної природної динаміки значно раніш; …
Здається, стосовно пояснень, що до природної динаміки, треба звертатися до фізиків?


Навпаки, коли глибинні «чуттєві занурення» можуть не лише завадити розумінню, ай завадити слухачам знаходитися («знаходити себе»), мабуть зручніше використовувати поняття «особистість»?

Цитата :

А яке справжнє життя філософа без дискусії з іншими філософами?!
Читаю, й буду писати ще...

https://struktura-svitoglyadu7.webnode.com.ua/slovo/
У розділі «Слово», на сайті «Структура світогляду», опублікована первинна версія статті
Пане Василю, Ви, просто приречені зацікавитися!

carma_ пише:

Вітаю, пане Василю! І як завжди, частково погоджуюсь з Вашими твердженнями, бо справді, у світі є місця де природна саме така (означена Вами) сталість динаміки :

Василь Васьківський пише:

Зауважу, що замість "я" можемо вживати універсальне поняття особистости. Тоді і світ стає світом особистостей, і можна спілкуватись не лише з власною моделлю світу, а й з іншими особистостями, які ніяк не є моделями, а є справжніми!

Відтак, справжнє життя не зовні знаходиться, а є життям для реалізації фундаментального прагнення особистости поділитися своїми інтимними думками про світ з іншою особистістю, спонукаючи її, в свою чергу, поділитися теж своїми...

Взагалі, кожна людина «частково» (через присутність певних образів) перебуває у кожному місці світу («перебуває у світі»). Однак, виявляється, перебування і знаходження – не теж саме. Зокрема знаходитися  – «знаходити себе» –  відчувати, усвідомлювати своє положення, при здатності певною мірою, змінювати те положення. Тварини теж «знаходяться», тільки їхнє «ся» обмежене у виборі засобів для «знаходження себе», у порівнянні з людиною. Доречи, вони трохи вміють моделювати.

Дякую! Ви розділяєте перебування в світі та перебування в самому собі, наскільки я зрозумів. Бо в самому собі у мене теж є образи! Щоб "знайти" себе потрібно вже мати й знаряддя, а не просто перебувати. Такими знаряддями можуть бути рецептори  або й сам мозок, який дає оцінку ситуації. Це стосується й тварин...

carma_ пише:

Людські знаряддя – поняття «я» та поняття «особистість», отримуємо не водночас і не однаково, звідти різниться їхнє плідне застосування. Поняття «я» ближче до глибинного відчуття «себе», до динаміки де не вдасться надовго означити «початок». Ся динаміка
присутня коли дитина «знаходить себе» ще до народження (ніжками та ручками);
можна помітити присутність подібної природної динаміки значно раніш; …
Здається, стосовно пояснень, що до природної динаміки, треба звертатися до фізиків?

Виходить, у дослідженні перебування в світі, краще підходить (непозбавлене лапок) «я».

Навпаки, коли глибинні «чуттєві занурення» можуть не лише завадити розумінню, ай завадити слухачам знаходитися («знаходити себе»), мабуть зручніше використовувати поняття «особистість»?

Поняття не є знаряддям, на мою думку!

carma_ пише:

Цитата :

А яке справжнє життя філософа без дискусії з іншими філософами?!
Читаю, й буду писати ще...

https://struktura-svitoglyadu7.webnode.com.ua/slovo/
У розділі «Слово», на сайті «Структура світогляду», опублікована первинна версія статті
Пане Василю, Ви, просто приречені зацікавитися!

Дякую! В понеділок подивлюсь, бо зараз не маю часу. Тоді ж і напишу детальнішу відповідь на Ваші роздуми про поняття...

Продовжую свою відповідь.

carma_ пише:

Людські знаряддя – поняття «я» та поняття «особистість», отримуємо не водночас і не однаково, звідти різниться їхнє плідне застосування. Поняття «я» ближче до глибинного відчуття «себе», до динаміки де не вдасться надовго означити «початок». Ся динаміка
присутня коли дитина «знаходить себе» ще до народження (ніжками та ручками);
можна помітити присутність подібної природної динаміки значно раніш; …
Здається, стосовно пояснень, що до природної динаміки, треба звертатися до фізиків?

Виходить, у дослідженні перебування в світі, краще підходить (непозбавлене лапок) «я».

Навпаки, коли глибинні «чуттєві занурення» можуть не лише завадити розумінню, ай завадити слухачам знаходитися («знаходити себе»), мабуть зручніше використовувати поняття «особистість»?

Так! Про особистість можемо говорити лише по відношенню до людей. Бо лише люди знаходять себе як особистість і стають особистістю. Тварини ж знаходять і реалізують лише свої психічні програми, тобто процедури активности. Тварина не може сказати: "Я". Це суттєво...

Особистість є загальним поняттям. Коли говорять про особистість, говорять про всіх особистостей, а коли кажуть "Я", кажуть про себе, тобто про одну особистість, з усією "динамікою" її самоусвідомлення та самосприйняття...

Без усвідомлення себе особистістю неможливо знайти себе...

Про "чуттєві занурення" Ви дуже вдало написали!

carma_ пише:

Цитата :

А яке справжнє життя філософа без дискусії з іншими філософами?!
Читаю, й буду писати ще...

https://struktura-svitoglyadu7.webnode.com.ua/slovo/
У розділі «Слово», на сайті «Структура світогляду», опублікована первинна версія статті
Пане Василю, Ви, просто приречені зацікавитися!

Про "Заповіт" Шевченка прочитав. Раніше, мабуть, був інший текст. Ще не асимілював Вашого тексту, й буду перечитувати...

Ось моя відповідь Шевченку:  https://socys.forum2x2.ru/t39-topic

carma_ пише:

Відчуття цілісності світу дозволяє позбуватися фрагментарності у ставленні до поняття віри. Замість «віри наукової», «віри релігійної», ..., маємо можливість та підстави спостерігати та казати про наукове, релігійне, побутове, ... у вірі людини.

  На відміну від «інтуїції», де щось «падає відкілясь з гори», не завжди у придатному вигляді, в моделі (та з моделлю) потрібне «підіймається із глибин тіла ландшафту», обрій якого охоплює певну сферу «мого» (*) життя, де «я» маю щастя бути дбайливим «садівником», «дизайнером», «хазяїном», тощо (лапки акцентують на частковості, бо не зовсім дизайнер, не лише садівник, ... ). Я люблю «мій» світ, і добре що він не лише мій (тому в лапках), бо разом цікавіше, приємніше і легше дбати про його простори, а відчуття цілісності світу підбадьорює вчитися ставитися до світу як до ландшафту.

(*) «мої» - має значення _не тільки мої_, так само, далі «я» - _не лише я_. Ще, таке написання (коли позбавитися іронії) висвітлює суть ландшафтної моделі, акцентує на важливості особистої участі, незамінності людини у конкретному моменті певного місця світу. «Я» - то замість зрівняльного _ми_, що нівелює, принижує особисту відповідальність - здатність та можливість відповідати на запити буття в життєвих ландшафтах, розгорнутих «від створення світу»... «Я» не заперечує форму _ми_, коли _ми_ не гнітить «я», коли _ми_ не стає однаковими «нотами для одного голосу, по яким змушений завжди горланити увесь хор, аби облегшити участь диригента» ...

Джерело: https://struktura-svitoglyadu7.webnode.com.ua/

Ви пишете про цілісність Вашого світосприйняття, коли Ви перебуваєте в певній сфері свого життя. Ви ж є особистістю, яка живе в своєму оточенні. А оточення певної особистости складають її рідні чи знайомі, її вулиця, її село чи її місто, її країна, її планета тощо. Україна - це не територія, а 40-50 мільйонів особистостей. У кожного українця є своє особисте оточення, яке складають певні особистості. Маємо світ українця, який складають українці...

Якщо говоримо про життєвий ландшафт особистости, то його тілом, яке розгортається, буде особистість. Вона є цілісністю світу особистостей, вона є його тотальністю, яка розгортається в цьому світі.

А яким чином розгортається особистість як тотальність світу особистостей?

Василь Васьківський пише:

Ви ж є особистістю, яка живе в своєму оточенні. А оточення певної особистости складають її рідні чи знайомі, її вулиця, її село чи її місто, її країна, її планета тощо. Україна - це не територія, а 40-50 мільйонів особистостей. У кожного українця є своє особисте оточення, яке складають певні особистості. Маємо світ українця, який складають українці...

У світі багато місць, де знаходяться («знаходять себе») люди. В одній сталій динаміці («в одному місці») люди ідентифікують себе болгарами, в іншому … Про те, всі перебуваємо в одному світі. У підтвердження сього Ви означили мірило

Василь Васьківський пише:

А оточення певної особистости складають її рідні чи знайомі, її вулиця, її село чи її місто, її країна, її планета тощо.

  Вислів

Василь Васьківський пише:

Україна - це не територія, а 40-50 мільйонів особистостей

може мати небажані наслідки. Зокрема, при захопленні образом «країни небесної», чи піднесення «до небес» якоїсь фірми, існує спокус «несходження на землю» образа, у інших територіальних чи економічних межах. Подальші пояснення, з ландшафтною парадигмою, потребують спочатку віддати належне ландшафтній моделі – «віддати Кесарю кесарево», чи системі (моделі)- системне…
Ландшафтна парадигма ґрунтується на природній динаміці у відчутті світу, вірніше, на моментах «чистого відчуття». На моментах коли не схибив, коли не захоплений зайвим (у поточну мить) образом – не потрапив під його непомітний вплив і не пропустив важливе. Парадигма допомагає наближатися до природної динаміки там, де по різним причинам то дається важко. У головному засобі ландшафтної парадигми, – ландшафтній моделі світу, є поняття «місце у ландшафті», де слова «місце», «місцеве», «місцевість», …, вказують на певну сталість динаміки, придатну для якихось дій, чи хоча б для чуттєвого «торкання».  

Далі буде.

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Ви ж є особистістю, яка живе в своєму оточенні. А оточення певної особистости складають її рідні чи знайомі, її вулиця, її село чи її місто, її країна, її планета тощо. Україна - це не територія, а 40-50 мільйонів особистостей. У кожного українця є своє особисте оточення, яке складають певні особистості. Маємо світ українця, який складають українці...

У світі багато місць, де знаходяться («знаходять себе») люди. В одній сталій динаміці («в одному місці») люди ідентифікують себе болгарами, в іншому … Про те, всі перебуваємо в одному світі. У підтвердження сього Ви означили мірило

Василь Васьківський пише:

А оточення певної особистости складають її рідні чи знайомі, її вулиця, її село чи її місто, її країна, її планета тощо.

  Вислів

Василь Васьківський пише:

Україна - це не територія, а 40-50 мільйонів особистостей

може мати небажані наслідки. Зокрема, при захопленні образом «країни небесної», чи піднесення «до небес» якоїсь фірми, існує спокус «несходження на землю» образа, у інших територіальних чи економічних межах. Подальші пояснення, з ландшафтною парадигмою, потребують спочатку віддати належне ландшафтній моделі – «віддати Кесарю кесарево», чи системі (моделі)- системне…
Ландшафтна парадигма ґрунтується на природній динаміці у відчутті світу, вірніше, на моментах «чистого відчуття». На моментах коли не схибив, коли не захоплений зайвим (у поточну мить) образом – не потрапив під його непомітний вплив і не пропустив важливе. Парадигма допомагає наближатися до природної динаміки там, де по різним причинам то дається важко. У головному засобі ландшафтної парадигми, – ландшафтній моделі світу, є поняття «місце у ландшафті», де слова «місце», «місцеве», «місцевість», …, вказують на певну сталість динаміки, придатну для якихось дій, чи хоча б для чуттєвого «торкання».  

Далі буде.

Дякую! Можливо, Ви не помітили, але я назвав темою свого допису особистість як тотальність. Тобто тотальністю того світу, який я розглядаю, є особистість. Тобто я розглядаю світ особистостей. Що є "місцем" у ландшафті світу особистостей?

Василь Васьківський пише:

Що є "місцем" у ландшафті світу особистостей?

По-перше, мабуть, слід вказати на місце з якого спостерігається саме така картина (зі світом особистостей).
Далі, залежно від цілей та бажань, розкриватимуться відповідні образи. Розкриватимуться в потрібні ландшафти. Кожен з них матиме свої «сталості» у динаміці (місця), але місце для «наукової підтримки» вочевидь «належатиме» теоріям особистості та їхнім супутникам з інших галузей.  

Василь Васьківський пише:

Можливо, Ви не помітили, але я назвав темою свого допису…

Помітив, але хіба за Вами встигнеш

Василь Васьківський пише:

А яким чином розгортається особистість як тотальність світу особистостей?

   Різною мірою, увесь світ (усі образи світу) «залучається» до розгортання особистості. Можна подавати це як диво. Можна просто нагадати, що, згідно ландшафтної моделі, всі цілісності (образи світу), розгортаються і згортаються у формо-змістовній динаміці (в ландшафтності) – тобто «однаково». У певному місці ландшафту, «частково присутні» інші цілісності. Особистість, у цьому сенсі привілеї не отримала.

  Скориставшись «фільтром» у світогляді,- визначивши світ як «світ особистостей», отримаємо спрощення зручні для викладання фахових систем та схем з усередненнями та ймовірностями. У практиках, цілісності «особистостей» підтримуватимуться віртуально, а усякі там фізіологічні, генетичні, … економічні місце-моменти будуть відкинуті фільтром. При побутовому застосуванні, цілісності сусідських «особистостей» підтримуються домислами, чутками, плітками, …  

  Тобто, для загального особистого чуттєвого тренінгу, та фахового дослідження особистості як тотальності, не підходить «світ особистостей» як світоглядна модель.