Мій світ, та мої речі (гра ...?)

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:: Нажаль, його метою є створення ідеологічної організації, при чому ідеологією цієї організації Він вважає саму єдність українців. Я ж вважаю недопустимим підміняти єдність ідеологією, тому досягти з ним добровільної згоди не вдалося, і наші з ним шляхи розійшлися...

Пане Василю, поняттям «добровільна згода», «єдність», «осягнення єдності» Ви надаєте смисли, що відносять їх саме до «арсеналів» організацій зі специфічною діяльністю. Не помічали, вони «трохи схожі» на «продати душу …», або «прийняти в серце …» в малих релігійних організаціях …? «Всеохоплюючі» ?

Василь Васьківський пише:: 2. Добровільна згода є взаємною, тому при досягненні взаємної добровільної згоди ніхто нікому своєї души не продає, в противному разі згода є не добровільною, а вимушеною.

3. Не йдеться про прийняття чогось на віру, а лише про прийняття того, про що існує повна згода, без сумнівів.
…

7. В особистих стосунках добром може бути лише добровільна згода. В противному разі маємо не етику, а конфлікт. Тут саме є функція батьків та вихователів чи соціальних служб - формувати у дітей навички життя з налаштованістю на добровільну згоду...

Ви докоряєте Миколу Пономаренко у надмірній ідеалізації, і … залишаєте «добровільну згоду» у тому ж ідеалізованому вигляді.
Подальше уточнення не прояснює «механізм» досягнення тієї згоди, а лише вище підіймає гасло «добровільності»

Василь Васьківський пише:: 8. Добровільна згода з одного питання ще не є остаточною і має бути доповнена добровільною згодою з інших питань. Відтак, добровільна згода як форма зберігається, але вона наповнюється постійно новим змістом, і цей зміст є різним у відносинах з різними особистостями...

Спробуйте уявити практику «тотальної персональної добровільності»!
Вам доведеться пам’ятати не тільки індивідуальні особливості кожної особистості, неодмінно треба буде враховувати і умови, у яких були досягнуті ті домовленості …
Коли йдеться про людей вільних, здатних до діяльності, потрібної у сучасному світі, … то майже увесь час піде на уточнення «договорів», бо кожна дія якось змінює світ …

У автора та фундатора, в подібній моделі відносин, виникає (аби ж то лише спокуса) потреба контролювати ті самі умови, в напрямку їхньої сталості, …
Добровільність залишиться лише у згадках, точніше у нагадуваннях, посиланнях на колись отриману «добровільну згоду», що виявляється звичайним договором, з часом обтяженим зовнішніми, стосовно Вашого об’єднання, договорами та «несприятливими обставинами».

Дякую за слушні зауваження! Ви вже перейшли до теми про укладання добровільних угод, таких як угоди про працю, про авторські права, про користування інтернетом, телефоном тощо. Хочу зазначити, що пам'ятати всі умови таких угод зовсім не обов'язково, оскільки можна мати під рукою тексти відповідних угод і пригадати їх собі. Можна також записувати собі дати й місця зустрічей, про які домовляєтесь, якщо часто зустрічаєтесь з людьми. Але я хотів ще звернути увагу на те, що спочатку необхідно досягти добровільної згоди про принципи чи засади, без яких укладання будь-яких угод є неможливим. Є різні засади, наприклад, засада підкорення меншости більності. Більшість проголосувала - і все вирішено! Це засада функціювання влади та більшости організацій. Але я пропоную інші засади - засади добровільности та згоди. Не всі погодились? Отже не домовились, потрібно домовлятись далі, поки не досягнемо добровільної згоди всіх з певного питання.

Чому я пропоную засади добровільности та згоди? Чому я ускладнюю життя там, де можна просто проголосувати й підкоритись волі більшости? Відповідь лише одна - щоб уникнути влади насилля. Демократія є великим досягненням в порівнянні з авторитаризмом, але й демократія опирається на владу насилля! Можна сказати, що мої пропозиції є новою утопією чи ідеологією, яка не здатна виконати своїх обіцянок. Не заперечую, що в світі примусу важко розраховувати на добровільність. Але не все так безнадійно!

Кожен з нас живе в спільноті особистостей, яка є дуже невеличкою. Це або сім'я, або коло знайомих та друзів, яке рідко перевищує сотню осіб. Скоріше, воно складає пару десятків. Саме тут є сфера реалізації засад добровільности та згоди. Двоє можуть значно легше досягти добровільної згоди й дотримуватись завжди засад добровільности та згоди. Двадцятером майже неможливо досягти такої згоди у всіх питаннях одночасно, але з кожним із двадцяти можна домовитись окремо в певних питаннях. Але з усіма можна домовитись про засади добровільности та згоди, а з ким неможливо домовитись про засади добровільности та згоди, він просто відпадає від тієї спільноти особистостей, в якій я особисто живу!

Чи бачите Ви якесь протиріччя в моїх поглядах? І яку альтернативу пропонуєте? Я ще не відповів на всі Ваші зауваження, бо вважаю за необхідне спочатку обговорити засади, а вже після того перейти до обговорення деталей реалізації цих засад на практиці. Чи погоджуєтесь Ви, що все, що не є добровільною згодою, не може вважатись добром, і що у випадку відсутности добровільної згоди ми маємо не етику, а конфлікт?

carma_ пише:: Добровільність залишиться лише у згадках, точніше у нагадуваннях, посиланнях на колись отриману «добровільну згоду», що виявляється звичайним договором, з часом обтяженим зовнішніми, …, договорами та «несприятливими обставинами».

Василь Васьківський пише:: Ви вже перейшли до укладання добровільних угод, таких як угоди про працю, про авторські права, про користування інтернетом, телефоном тощо. Хочу зазначити, що пам'ятати всі умови таких угод зовсім не обов'язково, оскільки можна мати під рукою тексти відповідних угод і пригадати їх собі.

Так, перейшли до укладання угод … про користування інтернетом, телефоном, …, про комунальні послуги, і, давно вже, про банківські депозити … - сумний гумор …, з Вашого боку, а де там «меншості», «більшості»?
Продовжу пізніше, … щоб менш накоїти «боргів по іншим» «договорам» … (зокрема треба поспати).

Я вибачаюсь, бо вжив хибну формуліровку, яка спотворила мою думку. Вже відредагував, моя фраза наступна:

Василь Васьківський пише:: Дякую за слушні зауваження! Ви вже перейшли до теми про укладання добровільних угод, таких як угоди про працю, про авторські права, про користування інтернетом, телефоном тощо...

"Комуналка" є якраз прикладом того, чого очікувати від влади. В Софії люди масово відмовляються від центрального парового отоплення, бо дуже дорого...

Василь Васьківський пише:: Я вибачаюсь, бо вжив хибну формуліровку, яка спотворила мою думку. …

Буцімто, нема за що вибачатись, я добре Вас розумію, але в темі, слова «я», «мої» приречені часто потрапляти у лапки, бо мої речі (у тому числі борги за невдалі формулювання) – не зовсім мої борги (частково мої), так саме і Ваші «борги» - не зовсім ваші, і не зовсім переді мною. Ми ж на «сцені» філософського форуму …
Тут, «у віддалі» від міст і місцевої конкретики, навіть, маємо змогу (?) безкарно обговорювати «місцеві питання».
Кажете, що у місті, багато людей відмовляються від дорогого центрального опалення (чим порушують «договори»!) . На Вашу думку, яка владна структура винна у неподобстві?

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:: Я вибачаюсь, бо вжив хибну формуліровку, яка спотворила мою думку. …

Буцімто, нема за що вибачатись, я добре Вас розумію, але в темі, слова «я», «мої» приречені часто потрапляти у лапки, бо мої речі (у тому числі борги за невдалі формулювання) – не зовсім мої борги (частково мої), так саме і Ваші «борги» - не зовсім ваші, і не зовсім переді мною. Ми ж на «сцені» філософського форуму …

Мій попередній допис був більш філософським. Чи вірно те, що все, що не є добровільною згодою, не може вважатись добром, і що у випадку відсутности добровільної згоди ми маємо не етику, а конфлікт?

carma_ пише:: Тут, «у віддалі» від міст і місцевої конкретики, навіть, маємо змогу (?) безкарно обговорювати «місцеві питання».

Ну, так! Місцеві питання є філософські питання. Що є добро, етика, конфлікт?

carma_ пише:: Кажете, що у місті, багато людей відмовляються від дорогого центрального опалення (чим порушують «договори»!) . На Вашу думку, яка владна структура винна у неподобстві?

Вина не тільки у певній владній структурі, а у системі влади взагалі, яка нав'язує примусово громадянам свої рішення як обов'язкові, не допускаючи укладання угод між громадянами та владою, які були б обов'язковими також і для влади...

Відтак, доброї влади немає й не буде, влада не є добром!

Тепер я повинен просити пробачення за погано оформлений допис. Мій комп’ютер знов вийшов з ладу. Зрозуміло, що «винна влада», але, скоріш за все, то не має прямого відношення до нашої теми. Поняття «влада» значно ширше, ніж у побутовому вжитку, яким Ви вирішили скористатися.
Хоча я «трохи відкрив карти», стосовно поняття, все-таки, краще по порядку:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:: «Кажете, що у місті, багато людей відмовляються від дорогого центрального опалення (чим порушують «договори»!) . На Вашу думку, яка владна структура винна у неподобстві?»

Вина не тільки у певній владній структурі, а у системі влади взагалі, яка нав'язує примусово громадянам свої рішення як обов'язкові, не допускаючи укладання угод між громадянами та владою, які були б обов'язковими також і для влади...

Наша здатність робити висновки стосовно влади дає підстави спробувати уявити та описати майже ідеальне місто з відповідною владою, і, порівняти з ним якісь явища, не називаючи конкретне місто.
То як? Погоджуєтесь?

carma_ пише:

... Зрозуміло, що «винна влада», але, скоріш за все, то не має прямого відношення до нашої теми. Поняття «влада» значно ширше, ніж у побутовому вжитку, яким Ви вирішили скористатися.
Хоча я «трохи відкрив карти», стосовно поняття, все-таки, краще по порядку:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:: «Кажете, що у місті, багато людей відмовляються від дорогого центрального опалення (чим порушують «договори»!) . На Вашу думку, яка владна структура винна у неподобстві?»

Вина не тільки у певній владній структурі, а у системі влади взагалі, яка нав'язує примусово громадянам свої рішення як обов'язкові, не допускаючи укладання угод між громадянами та владою, які були б обов'язковими також і для влади...

Наша здатність робити висновки стосовно влади дає підстави спробувати уявити та описати майже ідеальне місто з відповідною владою, і, порівняти з ним якісь явища, не називаючи конкретне місто.
То як? Погоджуєтесь?

Можна уявити, але ідеальним було б місто без влади. Назвемо його Метакратія, погоджуєтесь?

«Надавати буття» ідеальному важче, ніж майже ідеальному …, та коли інакше не виходить, давайте спробуємо.

Метакратією я називаю таку форму організації спільноти громадян, при якій відсутні стосунки влади між окремими громадянами. От у нас з Вами немає стосунків влади, отже є метакратія! Відтак, буття вже є...

А майже ідеальним містом, яке я назвав би Громада, було б таке місто, в якому стосунки громади та влади визначалися б добровільно укладеними між владою та громадою угодами, а не односторонніми рішеннями влади. Чи будуть якісь зауваження чи заперечення?

«Стосунки», для філософського аналізу, надто «хронічно-класичне» поняття. У будь яких стосунках є владні моменти. Більш того не важко помітити, що обов’язок, відповідати власними моментами на певні запити буття, споконвік розподілений між усіма живими, і не лише …

Малеча часто «править бал» у власній родині.
Присутність дитини у транспорті, може спонукати дорослих до іншої поведінки …

Чіпляючись за звужене поняття «влада», ми втрачаємо можливість знаходження просторів для вирішення філософських питань.

З твердження, «винна система влади взагалі», можу погодитися, коли під тією системою вважати поширену світоглядну картину, що володіє умами та почуттями. Поки суспільство якось зорієнтовано на науку, є шанс скористатися філософією науки …

carma_ пише:: «Стосунки», для філософського аналізу, надто «хронічно-класичне» поняття. У будь яких стосунках є владні моменти. Більш того не важко помітити, що обов’язок, відповідати власними моментами на певні запити буття, споконвік розподілений між усіма живими, і не лише …

Дякую! Тепер, крім депутатського запиту, у нас ще з'явився і запит від буття. Я вважаю, що запити, запитання може ставити лише людина, особистість. Буттям займаються філософи. Корова ж, принаймні, філософом не є, вона просто жує траву. А у добровільних стосунках владні моменти відсутні, бо влада, в своїй основі, виключає добровільність...

Коли ж відсутня добровільна згода, тоді настає конфлік і вмішується влада. Жінка викликає поліцію, коли чоловік її побив...

Звичайно, що це лише моя власна позиція, яка не зівпадає з Вашою.

carma_ пише:: Малеча часто «править бал» у власній родині.
Присутність дитини у транспорті, може спонукати дорослих до іншої поведінки …

Життя в родині є приватною справою, тоді як влада є справою публічною. Це навіть в конституціях записують, що влада не має права вмішуватись в приватне життя!

carma_ пише:: Чіпляючись за звужене поняття «влада», ми втрачаємо можливість знаходження просторів для вирішення філософських питань.

Які філософські питання ми можемо вирішити, коли змішуємо добровільність з владою? Влада є примусом, тобто не є добровільністю. Відтак, можемо філософствувати про примус та добровільність!

carma_ пише:: З твердження, «винна система влади взагалі», можу погодитися, коли під тією системою вважати поширену світоглядну картину, що володіє умами та почуттями. Поки суспільство якось зорієнтовано на науку, є шанс скористатися філософією науки …

Це вже звуження філософії до наукології. А до наукології філософії не було? Я ніколи не займався наукологією, тому не зможу вписатись в такий дискурс...

Якщо все зводити до засвоєння понять та світоглядних картин, то не буде особистости, яка не є ні системою понять, ні світоглядною картиною, ні динамічним образом! І лише для особистости мають значення стосунки. Відтак, розглядаючи особистість, розглядаємо й стосунки, разом з добровільною згодою та примусом.

Але це теж добровільна справа: Ви можете не розглядати ні особистість, ні стосунки! Це буде Вашим особистим вибором...

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:: «Стосунки», для філософського аналізу, надто «хронічно-класичне» поняття. У будь яких стосунках є владні моменти. Більш того не важко помітити, що обов’язок, відповідати власними моментами на певні запити буття, споконвік розподілений між усіма живими, і не лише …

Дякую! Тепер, крім депутатського запиту, у нас ще з'явився і запит від буття. Я вважаю, що запити, запитання може ставити лише людина, особистість. Буттям займаються філософи. Корова ж, принаймні, філософом не є, вона просто жує траву.

Знов влучно–метафорично!
Накраю філософії важко без метафор, це не прогулянки з Гегелем!

Цитата :: А у добровільних стосунках владні моменти відсутні, бо влада, в своїй основі, виключає добровільність...

Ви продовжуєте наполегливо «триматися за оту владу», але насправді поняття ширше.

Владні моменти невід’ємні від володіння собою!
Володіння досяжними речами!
Владні моменти – є власними моментами, у першу чергу. Коли людина не дасть ладу тому, що вже має, нетреба тягнутися за іншими «шматками», у той самій сфері …
З часом, можливо, прийде розуміння, а потім, світ розгортатиметься миттєво, значно ширше, глибше. Не боязно буде «підставляти другу щоку», бо «засіб» подолання моментів непорозуміння завжди «поруч», тобто «у тобі», а не десь за кипами «владних-паперових» рішень.

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:: З твердження, «винна система влади взагалі», можу погодитися, коли під тією системою вважати поширену світоглядну картину, що володіє умами та почуттями. Поки суспільство якось зорієнтовано на науку, є шанс скористатися філософією науки …

Це вже звуження філософії до наукології. А до наукології філософії не було?

До «наукології» відносите, філософію математики, філ. фізики, біології, чи тільки такі речі як Метафізика тотальності?

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:: «Стосунки», для філософського аналізу, надто «хронічно-класичне» поняття. У будь яких стосунках є владні моменти. Більш того не важко помітити, що обов’язок, відповідати власними моментами на певні запити буття, споконвік розподілений між усіма живими, і не лише …

Дякую! Тепер, крім депутатського запиту, у нас ще з'явився і запит від буття. Я вважаю, що запити, запитання може ставити лише людина, особистість. Буттям займаються філософи. Корова ж, принаймні, філософом не є, вона просто жує траву.

Знов влучно–метафорично!
Накраю філософії важко без метафор, це не прогулянки з Гегелем!

Між іншим, про корову якраз Геґель вигадав. Але мені подобається. Ми ж не накраю філософії, а в прикладній філософії, якою є досягнення добровільної згоди. Її можна досягнути, як осягаючи філософію, так і не осягаючи філософії. З точки зору філософії це будуть різні добровільні згоди. Але з практичної точки зору маємо лише одну добровільну згоду...

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:: А у добровільних стосунках владні моменти відсутні, бо влада, в своїй основі, виключає добровільність...

Ви продовжуєте наполегливо «триматися за оту владу», але насправді поняття ширше.

Владні моменти невід’ємні від володіння собою!
Володіння досяжними речами!

Я тримаюсь предмету практичної філософії, яким є досягнення добровільної згоди. Володіння собою є також предметом практичної філософії, як і володіння досяжними речами. Але влада не є досяжною річчю і нею неможливо оволодіти, про що я вже писав раніше: https://socys.forum2x2.ru/t118-topic#758

Василь Васьківський пише:: Щодо стосунків з владою, то влада опирається на примус неодмінно і безумовно, хоч і можна про щось домовитись із владою. Але влада не буде неодмінно дотримуватись цих домовленностей і завжди трансформує їх в мережу нових примусів, які, таким чином, контрагенту влади обійти неможливо. Відтак, владу неможливо привласнити собі, а тому краще уникати її як такої, зберігаючи свою особисту автономність та незалежність від влади. Саме тому я пишу про свій власний особистий спосіб життя шляхом орієнтації на досягнення добровільної згоди, який спосіб життя ще не став національним. Але може й стати колись...

Я повністю погоджуюсь з тезою цієї наведеної мною моєї цитати!

А володіння собою просто не є владою!

carma_ пише:: Владні моменти – є власними моментами, у першу чергу. Коли людина не дасть ладу тому, що вже має, нетреба тягнутися за іншими «шматками», у той самій сфері …
З часом, можливо, прийде розуміння, а потім, світ розгортатиметься миттєво, значно ширше, глибше. Не боязно буде «підставляти другу щоку», бо «засіб» подолання моментів непорозуміння завжди «поруч», тобто «у тобі», а не десь за кипами «владних-паперових» рішень.

Володіння речами є сферою особистої волі, а не влади. Розуміння теж є особистою сферою, а не владою! Неможливо досвід особистої сфери перенести в сферу влади. Недарма кажуть, що влада розбещує, спотворює, деформує особистість. Це якраз про те, що влада є відмовою від особистого досвіду володіння собою, володіння досяжними речами, від досвіду розуміння, бо влада є зовсім іншим досвідом - досвідом підкорення себе примусу влади! Відчуваєте відмінність?

В цьому зовсім іншому досвіді світ ніколи не розгортатиметься, бо він просто не витримає ваги того примусу влади, який просто впаде на голову і скаже: "Або підкорись, або йди геть!"

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:: З твердження, «винна система влади взагалі», можу погодитися, коли під тією системою вважати поширену світоглядну картину, що володіє умами та почуттями. Поки суспільство якось зорієнтовано на науку, є шанс скористатися філософією науки …

Це вже звуження філософії до наукології. А до наукології філософії не було?

До «наукології» відносите, філософію математики, філ. фізики, біології, чи тільки такі речі як Метафізика тотальності?

І те, і інше. Метафізику тотальности можна назвати метанаукологією, бо тотальність не є терміном науки, хоч з точки зору Геґеля є...

Філософія є системою понять, кожне з яких є формою розкриття змісту абсолютних моментів тотальности буття. Я бачу наступні абсолютні моменти тотальности буття: еволюція, життя, діяльність, мислення. Це, так би мовити, загальні абсолютні моменти, тобто моменти до особистости чи без особистости. А для особистости з'являється ще один абсолютний момент - осягнення єдности.

Влада ж є моментом інобуття діяльности. Детальніше про абсолютні моменти тут: https://socys.forum2x2.ru/t10-topic , а про діяльність - тут: http://www.socys.narod.ru/carstvo_VII.htm
Нажаль, на моєму сайті щось поміняли, і тепер вже не ті букви, що були. Росіяни поставили іншу розкладку клавіатури, і тепер неможливо прочитати. Але тут все нормально: http://www.socys.narod.ru/carstvo.htm Відтак, потрібно все переробити, але зараз немає часу на це...

А метафізика тотальности звужує все до динаміки розгортання образів. Як відомо, розгортання образів є моментом психічної активности. Тільки психіка є фізичною, а не метафізичною!

допис «1», з двох, від «2.11.15»

Тема допису: Хто що «вигадав», і коли.

Епіграф: «Між іншим, про корову якраз Геґель вигадав»( " Василь Васьківський").

Василь Васьківський пише:: А метафізика тотальности звужує все до динаміки розгортання образів. Як відомо, розгортання образів є моментом психічної активности. Тільки психіка є фізичною, а не метафізичною!

1. Про Метафізику тотальності, краще дізнатися на сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, у випусках наукової збірки Totallogy-XXI. Постнекласічні дослідження.
http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=juu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=PREF=&S21COLORTERMS=0&S21STR=totallogy

З титульного листа:

Центр гуманітарної освіти
Національної академії наук України
Лабораторія постнекласичних методологій

TOTALLOGY-XXI
Постнекласичні дослідження

і далі:
«У випусках наукового збірника друкуються матеріали, присвячені
розробці постнекласичної методології, метафізики тотальності
(тоталлогії), теорії і історії наукової методології, культурології,
сучасних проблем філософії і науки, суспільного життя та нових
технологій діяльності».
Збірка «Totallogy-XXI. Постнекласічні дослідження»
видається з 1995 року.
.
2. У 2005 році, я, уперше, тримав у руках книгу В.В.Кізіми. У 2006 - збірку «Totallogy».
Для людини з технічною освітою, роботи написані за філософською традицією або наближені до цього – то «занадто багато слів!», і відчуття «щось тут є!». З’ясовування, «що саме є», було дуже тяжким і повільним, доки не відмовився від «простого читання». Продуктивнішим виявилося «читання з акцентом на чуттєве», при якому сам намагаєшся відчути загальні задачі через вирішення задач менш складних, близьких до власних практик. Довелося визнати, що «поняття зі словника» - словникові тлумачення, мовби навмисно, заважають отримати потрібне відчуття – яке охоплює отримані речі. Мовби сковзуєш до попередньої «роздробленості», тільки-но «проблисне відчуття», що єднає. Куди там якось відображати, висловлювати, «утримуючи те відчуття», - складно навіть вийти на повтор проблиску …
«Ключі від гратів», що утримували поодинокі цілісності «частин», найчастіше виявлялися в етимології одного, чи більше, слів – «імен тих в’язнів старої системи». Доречи, з «Вашою «владою»», здається, та сама історія …

З кінця 2012 року пишу на форумах. Недобудована «Ландшафтна модель цілісної динаміки» - то «моє» - персональне, спрямоване на отримання відчуття потрібного сенсу в поточному моменті, та кращої індивідуальної цілісності.

Тобто, усі оті речі, що зводять «все до одного» (до ДО), що частково існує і «до» і «після» :

динамічний образ (ДО) як «атом» світу людини;
ландшафт як розгорнутий динамічний образ світу людини;
ландшафтність як формо-змістовна динаміка образів (динамічних образів); …

- все те «не має» відношення до «Лабораторії постнекласичних методологій», бо не вписується ні у які норми.

допис «2», з двох, від «2.11.15»

Тема допису: Про «філософські краї»

Епіграф: «Ми ж не накраю філософії, а в прикладній філософії, якою є досягнення добровільної згоди. Її можна досягнути, як осягаючи філософію, так і не осягаючи філософії»( " Василь Васьківський").

1. Край «практичної філософії» «самої Природи».
Погляньмо на досягнення «добровільні згоди», лише на одній із «сторінок» ЇЇ практичної мудрості.
*«Мудрість Природи» не дозволяє жінці «надовго і далеко» чуттєво віддалятися від дитини. Точніше від місця у світі, яке для неї, у її світовідчутті займає дитина …
*Чоловіків, навпаки, «Мудрість Природи» спонукає віддалятися і повертатися. «Бути поруч», знаходячись у далекому краї. «Бути поруч» думкою, справами минулими і майбутніми, …
Хто перелічить «добровільні згоди» на цій «сторінці» практичної «філософії Природи»?
Одним з наслідків «добровільної згоди» з Природою, по розгорнутій «сторінці», є більша придатність чоловіків до далеких мандрів та «полювання», зокрема філософського.

2. Край «абсолютних» речей, де речі поводяться просто :
*або річ є, або її немає;
*коли річ є, то вона займає конкретне місце у краї;
*коли річ рухається, і їй «пощастить», то вона залишиться «річчю що рухається, рухливою річчю», … - займе таке місце серед інших речей, або буде «розкладена» на «рух» і річ;
*тут не прийнято називати рух річчю, але до нього ставляться як до речи.
«Добровільна згода», відповідно, «освячена моментом добровільності», займе «почесне місце», або розчиниться серед безлічі таких моментів у Природі, яку тут не прийнято зневажати назвою «річ». Природа приймає «знаки поваги», але за ставлення до неї як до речи, не йде, зі свого боку, на зайву для краю «добровільність».

3. Край особистого «панування».
Зовнішні прояви домінування часткової присутності в ньому,
можуть бути зовсім не схожі :
дівчинка грає з ляльками, чи пише у власний щоденник;
наглядач на плантації; …

Філософське осягнення домінування часткової присутності у краї, відображено у роботах що відносять до екзистенціалізму, постмодернізму, в художніх творах, …

4. Край Добровільної Згоди, правда його ще так не називали, …, однак, з Вашим лобіюванням «добровільної згоди» назва може прижитися, бо приємніша за «постнекласику» (постнекласичну культуру), так?

На відміну від звичайного, «довші моменти» перебування індивіда, чи групи у краї, уможливлюються завдяки обізнаності про цю «географію», що створює передумови індивідуальних та соціальних змін, з отриманням відповідного досвіду.

«Зовні» «добровільна згода» виглядатиме майже як Ви кажете. Різниця у «суб’єктах добровільної згоди» в місцях «добровільної згоди», …
Ви наполягаєте виключно на тому, що особистості «містично» досягають її, але таке «таємниче» ставлення дурить

як загал, пасивний (конкретної миті) до усвідомлення природи добровільності, та користування власним досвідом,
так і самих поборників «добровільності» !!

Не «влада розбещує»

Василь Васьківський пише:: Недарма кажуть, що влада розбещує, спотворює, деформує особистість.

, то споконвічні прояви «космологічної наївності». Прояви у певні моменти, від чого ні хто не застрахований, і обізнані теж. Вирішальним є те, що було ДО цього моменту «розбещення», що буде після нього - як співвідноситиметься присутність людини у «чотирьох краях».

Василь Васьківський пише:: Ми ж не накраю філософії, а в прикладній філософії, якою є досягнення добровільної згоди. Її можна досягнути, як осягаючи філософію, так і не осягаючи філософії. З точки зору філософії це будуть різні добровільні згоди. Але з практичної точки зору маємо лише одну добровільну згоду...

Момент згоди, та всепоглинаюча «добровільна згода» - «протилежні речі»!
Обізнаній людині легше ухилитися «від влади», зайвого зараз для неї, «моменту з минулого» чи «майбутнього», коли вільна зараз.
«Сфер обізнаності» забагато для індивіда, тому доводиться звертатися до абстракцій тих «сфер» на рівні моделей, «виходити у філософський космос», з вірою та надією на повернення, на любов, на поширення глибинних моментів щастя …

«Вам» не подобається філософське перебування «на межі» (накраю філософії)?!

Зручніше застосовувати «абсолютні речі» другого краю, у потребах краю третього (краю «особистого панування»)!?

Звикли та погодились з примарністю «власної філософії»(??), то скористайтеся «моделями» з бажаного «краю добровільної згоди». Нехай Вас не бентежить особисте авторство, стосовно тих «моделей світу», бо в філософії з визнанням «четвертого краю» - особисте авторство дещо умовне. Бо «цей край» придатний і до сприйняття релігійного, зокрема християнського, де Автор загальновідомий!

Спробуйте погодитися на «часткове» особисте авторство. Здається форма «ми» у філософських та наукових роботах, «замість» «Я» у «подібних» побутових моментах, не така вже й дивина, то неважко буде здійснити крок до єдності ?

А, «край добровільної згоди», мабуть, не слід принижувати «епітетами» на кшталт «власний особистий спосіб життя»
«У мене є власний особистий спосіб життя, який ще не став загальноукраїнським. Я орієнтуюсь на досягнення добровільної згоди, яке для мене є визначенням добра в світі людей»( https://socys.forum2x2.ru/t118-topic#756 ),
або «Метакратія» …

Дякую за змістовні дописи! Я ще їх не асимілював, але зараз зроблю наступне формальне зауваження:

Я є абсолютно присутнім "у себе", бо я є особистістю, але я є абсолютно неприсутнім "у Вас", бо Ви не є моєю особистістю! Це твердження буде непохитною основою нашої дискусії...

Я почав читати працю В.В.Кізіми "Соціум та Буття". Джерело:

http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/totallogy/2006_15-16/kizim.htm

Буду подавати свої коментарі по ходу мого ознайомлення з текстом шляхом редагування цього допису або в додаткових дописах.

Текст дуже великий, але знайшов цитату, яка зівпадає з моїми думками та нашою темою:

В.В.Кизима пише:: Введение. О легитимации понятия «социум»

Антропологическое измерение.
...
Повсеместный рост масштабов коррупции, произвола, переходящего в государственный терроризм, огромная тенизация экономики и бесконтрольный монополизм транснациональных корпораций, необеспеченность доллара как мировой валюты, – это симптомы кануна гибели разобщающего образа жизни, на смену которому уже идет новая планетарная организация жизни социума - как целостности. Все очевидней, что невозможно, меняя общественный строй, формы правления, производственную и экологическую политику, построить свое национальное благополучие без связи с другими обществами, как и за их счет, поскольку для меня, как и для любого другого человека, другое общество – это сегодня также уже и мое общество-человечество. У людей нет иной перспективы, кроме как уметь жить вместе. Решающими становятся взвешенные решения, способные учитывать целостную динамику и обеспечивать поддержание и развитие жизни отдельных форм социума через сохранение социума как такового. Тенденции смены приоритетов - от ведущей роли жизни частей к ведущей роли жизни единства многообразия частей, социума - сегодня налицо.
Она существует, но пока не стала определяющей. Пока что практические действия строятся на устаревшей примитивной идеологии силы, «побед» и «поражений», и усложняют ситуацию настолько, что приобретают черты общецивилизационных провокаций и катастроф, испытывающих человечество на выживаемость, причем в этих целенаправленно организуемых крупномасштабных военно-политических, финансовых, блокадно-экономических и прочих «испытаниях» гибнут массы ни в чем не повинных людей. Но вечно это продолжаться не может.

Це якраз питання про владу насилля в глобальному масштабі! "Вміння жити разом" означає якраз вміння досягати добровільної згоди...

Але в глобальному масштабі досягнути добровільної згоди неможливо з точки зору відстоювання інтересів окремих держав. Відтак, розгортається гаряча війна на Близькому Сході, а також гібридна війна на Донбасі переходить в стадію замороженого конфлікту. Як тепер "жити разом" в контексті цих подій? Рецепт може бути такий: укладення добровільних угод між центральною українською владою та громадами. Якщо таких угод не буде укладено, то гібридна війна на Донбасі продовжиться...

Ще один приклад - Каталонія: http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2015/11/151109_catalonia_independence_she . Знову, якщо не буде добровільної угоди між центральною владою Іспанії, то буде збройний конфлікт...

В.В.Кизима пише:: Введение. О легитимации понятия «социум»

Подходы к решению

Исходные принципы. В решении указанных проблем следует отталкиваться от нескольких предпосылок. Прежде всего, от понимания каждым политиком и каждым гражданином того, что единство и единообразие – не одно и то же, что единство не исключает разнообразия и смены его форм, а оптимальным в своей жизнестойкости и развитии является именно единство разнообразия, поскольку эти две стороны не противоречат, а предполагают друг друга. В таком случае национальные, расовые, религиозные и прочие противостояния теряют смысл как бесперспективные попытки навязать единообразие там, где реальное единство обеспечивается именно богатством различий. Необходим переход к новому, глобальному мышлению, предполагающему целостность социума как следствие и обратную сторону многообразия интересов регионов, стран, людей. Решение - не в господстве унифицирующих сил либо противостояний, а в выявлении гармонии разнообразия, в которой только и возможно истинное решение проблем всех. Этот тезис есть не только теоретическая идея, он должен стать новой идеологией, которая впервые утверждает интересы каждого как представителя всех.
Во главу угла следует ставить принцип: каждый человек вправе иметь свое оптимальное место в мире и свой неповторимый жизненный путь, поскольку никто не может жить за другого. Но в социуме никто не может жить и без других, потому что только все вместе образуют единую серию форм, в которой судьба и неповторимая жизнь других есть условие неповторимой жизни моей собственной. Единственным решением является гармонизация всей этой системы отношений, так как только она даст максимальную свободу людям при их максимальном саморазвитии. В тоталлогии такая гармонизация рассматривается в общеметафизическом плане как проблема сизигии - взаимного усоответствливания человека, общества, природы. На общеметафизическом уровне она уже получила принципиальное решение. В данной книге решается более частный, но не менее важный вопрос - об адаптации общего решения к социуму.

Яким іншим чином може відбутись така гармонізація всієї системи відносин інакше, ніж на засадах добровільности та згоди?

В.В.Кизима пише:: Введение. О легитимации понятия «социум»

Подходы к решению

Научные предпосылки....
Добровольное принятие и исполнение всеми странами, народами, людьми тех или иных договоренностей и решений, формально направленных на обеспечение общей безопасности и процветания, будет и дальше проблематичным, пока роль общеорганизующих сизигийных связей глобального социума не будет признана не менее, а в стратегическом смысле - более значимой, чем прагматичные местные решения и действия.

А що це означає практично? Практично це означає, що в світі не має бути озброєних до зубів держав, а лише одна глобальна організація безпеки типу НАТО. Бо зараз головною загрозою є протистояння Росії з НАТО...

Василь Васьківський пише:: Рецепт може бути такий: укладення добровільних угод між центральною українською владою та громадами.

Громада, у конкретному випадку, є зразком «добровільної згоди»?
Куди поділися особистості?
У аптеці, особиста «добровільна згода» з покупцем, стосовно рецепту, може відбутися із особистим прочитанням анотацій до препаратів, від виробників, та сплаченням грошей …
Далі «на все Божа воля».

Василь Васьківський пише:: Дякую за змістовні дописи! Я ще їх не асимілював, але зараз зроблю наступне формальне зауваження:

Я є абсолютно присутнім "у себе", бо я є особистістю, але я є абсолютно неприсутнім "у Вас", бо Ви не є моєю особистістю! Це твердження буде непохитною основою нашої дискусії...

… ну…, спочатку, можу запропонувати коротеньку екскурсію замість дискусії …?

Можливо Ви погодитесь на «екскурсію по краях світу»?

Підстава для пропозиції – згода на тему «Мій світ, та мої речі … », де слова «мій», «мої» вжиті без лапок.

Сумнів, стосовно прийняття пропозиції: права екскурсанта різняться з правами господаря, володаря, …, аборигена, тубільця, …

Етимологія слова «екскурсія» збиває з пантелику своєю «парадоксальністю». В ній є і «напад», «набіг», і «подалі від», і «бігти» …

Щоб там не було, сучасних екскурсантів прийнято оберігати від поспішної асиміляції, та загроз, звичних для тубільців, - інакше …, екскурсантів просто не буде …

Спробую вдатися до «реклами подорожі», бо яка може бути подорож, коли не означили куди. У свою чергу, конкретне «куди» потребує «конкретне звідки». Оте «звідки», для потенційних екскурсантів, не дуже цікаве. Принаймні, спочатку можна означити його як «з повсякдення», та покластися на професіоналів, у всьому іншому.
Для екскурсійних агенцій, «звідки» набагато важливіше. В нього, окрім пункту відправлення та «розміру гаманця», входить багато речей, що в цілісності зумовлюють не тільки пропозиції клієнтам. Розуміння, відчуття та використання «звідки», уможливлює існування самих агенцій.

Ой, … щось не схоже на «рекламу» виходить, то й «екскурсія» буде поганою…

На жаль, звертатися до професіоналів-філософів нема сенсу. Там спілкування іде в інших форматах, ніж на форумі.

Питання пов’язано з «досягненням згоди», … а спробую … дружину трохи залучити!
«Кохана, подивись, будь ласка:

Василь Васьківський пише:: Я є абсолютно присутнім "у собі", бо я є особистістю, але я є абсолютно неприсутнім "у Вас", бо Ви не є моєю особистістю! Це твердження буде непохитною основою нашої дискусії…

- ти згодна?
…
А так «я – то я, а ти – то є ти! Це …» …»

Зрозуміло, що, такий практичний момент добровільної згоди, можна віднести до «родинної політики» або «ідеології», та, до чого тут філософія, навіть з «маркою» «практична»? – нащо жінку жахати чи засмучувати? – яка там, у побуті, може бути філософська дискусія? – і не відвідує вона філософські розділи форумів, навіть коли «поряд» є інші розділи …

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:: Рецепт може бути такий: укладення добровільних угод між центральною українською владою та громадами.

Громада, у конкретному випадку, є зразком «добровільної згоди»?
Куди поділися особистості?
У аптеці, особиста «добровільна згода» з покупцем, стосовно рецепту, може відбутися із особистим прочитанням анотацій до препаратів, від виробників, та сплаченням грошей …
Далі «на все Божа воля».

Громада є добровільним об'єднанням особистостей! Утворення громади і є добровільною угодою окремих особистостей. Вони нікуди не поділись...

Правда, все це вірно лише в тому випадку, коли відносини між окремими особистостями, які утворюють певну громаду, будуються на основі добровільности та згоди...

Щодо аптеки, то це вже приватна справа, а не публічна. Ви з аптекарем не маєте особистих стосунків, тому й не маєте добровільної згоди!

carma_ пише:

Питання пов’язано з «досягненням згоди», … а спробую … дружину трохи залучити!
«Кохана, подивись, будь ласка:

Василь Васьківський пише:: Я є абсолютно присутнім "у собі", бо я є особистістю, але я є абсолютно неприсутнім "у Вас", бо Ви не є моєю особистістю! Це твердження буде непохитною основою нашої дискусії…

- ти згодна?
…
А так «я – то я, а ти – то є ти! Це …» …»

Зрозуміло, що, такий практичний момент добровільної згоди, можна віднести до «родинної політики» або «ідеології», та, до чого тут філософія, навіть з «маркою» «практична»? – нащо жінку жахати чи засмучувати? – яка там, у побуті, може бути філософська дискусія? – і не відвідує вона філософські розділи форумів, навіть коли «поряд» є інші розділи …

З послання Вашої дружини я зрозумів, що вона вважає філософські дискусії Вашою особистою справою...

Я придумав деяку конкретизацію предмету прикладної філософії, яка містить в собі динаміку розгортання тотальности.

Простішою, тобто первинною формою є форма експансії. Предметом тут є зовнішня експансія, тобто оволодіння певним життєвим простором. Це, так би мовити, зовні-себе-буття експансії. Предмет цієї форми є байдужим по відношенню до самости суб'єкта, що здійснює свою експансію в своєму життєвому просторі. Цей життєвий простір охоплює як речі самі по-собі, так і речі, які стали предметом праці, тобто речі, які просто присвоюються, привласнюються, і речі, які переробляються та створюються. Це як сфера збирання речей, сфера полювання, як сфера виробництва, так і сфера торгівлі. Це форма, яку часто згадуєте Ви в своїх попередніх дописах. Наприклад: https://socys.forum2x2.ru/t118p30-topic#783

carma_ пише:: Ви продовжуєте наполегливо «триматися за оту владу», але насправді поняття ширше.

Владні моменти невід’ємні від володіння собою!
Володіння досяжними речами!
Владні моменти – є власними моментами, у першу чергу. Коли людина не дасть ладу тому, що вже має, нетреба тягнутися за іншими «шматками», у той самій сфері …
З часом, можливо, прийде розуміння, а потім, світ розгортатиметься миттєво, значно ширше, глибше. Не боязно буде «підставляти другу щоку», бо «засіб» подолання моментів непорозуміння завжди «поруч», тобто «у тобі», а не десь за кипами «владних-паперових» рішень.

Або ще: https://socys.forum2x2.ru/t118p30-topic#789

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:: Рецепт може бути такий: укладення добровільних угод між центральною українською владою та громадами.

...
У аптеці, особиста «добровільна згода» з покупцем, стосовно рецепту, може відбутися із особистим прочитанням анотацій до препаратів, від виробників, та сплаченням грошей …
Далі «на все Божа воля».

Тепер наступна форма - форма інобуття влади. Світ речей зник, бо над ним тяжіє світ влади. Під владою тут розуміється не оволодіння речами - як такими, так і в процесі праці, - а оволодіння правом визначати дії інших. Предметом тут є не речі, а рішення, постанови влади, ухвалені владою закони та адміністративні розпорядження, тобто акти державної чи місцевої влади. Як не крути, але сюди ж мають увійти і добровільно укладені угоди, бо вони є основою усієї споруди...

Тут ми бачимо, що предметом перестають бути речі, а опосередковуючі їх оволодіння права та юридичні акти, угоди та акти влади. Це ще не самість, а лише інобуття самости, бо ми себе в це інобуття вкладаємо, вкладаємось, але отримуємо не себе, а лише своє відчуження, тобто інобуття, або буття-для-іншого, а не буття-для-самого-себе.

Третя форма - форма для-себе-буття спекуляції. Мається на увазі як спекуляція на біржі, так і політичні спекуляції, а також і спекуляції в спілкуванні між людьми і навіть філософські спекуляції як форма утвердження філософа в своїй позиції. Можна сказати, що для-себе-буття практично означає ризикування для отримання виживання або перемоги. Самість тут вже виступає для себе, але лише в динаміці, в польоті, бо якщо припинити спекуляції, то й самости не буде...

Тут доречно процитувати наступне: https://socys.forum2x2.ru/t118p30-topic#785

carma_ пише:: 2. У 2005 році, я, уперше, тримав у руках книгу В.В.Кізіми. У 2006 - збірку «Totallogy».
Для людини з технічною освітою, роботи написані за філософською традицією або наближені до цього – то «занадто багато слів!», і відчуття «щось тут є!». З’ясовування, «що саме є», було дуже тяжким і повільним, доки не відмовився від «простого читання». Продуктивнішим виявилося «читання з акцентом на чуттєве», при якому сам намагаєшся відчути загальні задачі через вирішення задач менш складних, близьких до власних практик. Довелося визнати, що «поняття зі словника» - словникові тлумачення, мовби навмисно, заважають отримати потрібне відчуття – яке охоплює отримані речі. Мовби сковзуєш до попередньої «роздробленості», тільки-но «проблисне відчуття», що єднає. Куди там якось відображати, висловлювати, «утримуючи те відчуття», - складно навіть вийти на повтор проблиску …
«Ключі від гратів», що утримували поодинокі цілісності «частин», найчастіше виявлялися в етимології одного, чи більше, слів – «імен тих в’язнів старої системи». Доречи, з «Вашою «владою»», здається, та сама історія …

І, нарешті, четверта форма - самість діяльности. Діяльність вже є самістю, бо якщо ми знайшли сферу реалізації свого покликання, то ми вже постійно перебуваємо в собі і не виходимо з цієї сфери, - хіба що для розваги чи пригоди! Наприклад, для мене такою сферою є теорія кулонівської пари: оце вже я - те, що я залишу після себе. З одного боку, самість - це сама діяльність особистости та її вдостконалення в своїй діяльності, яка в процесі цього вдосконалення має предметом саму себе, а не щось інше. З другого боку, самість - це вільний вибір особистости, вибір своєї власної долі...

Ваша цитата: https://socys.forum2x2.ru/t118p30-topic#785

carma_ пише:: З кінця 2012 року пишу на форумах. Недобудована «Ландшафтна модель цілісної динаміки» - то «моє» - персональне, спрямоване на отримання відчуття потрібного сенсу в поточному моменті, та кращої індивідуальної цілісності.

Тобто, усі оті речі, що зводять «все до одного» (до ДО), що частково існує і «до» і «після» :

динамічний образ (ДО) як «атом» світу людини;
ландшафт як розгорнутий динамічний образ світу людини;
ландшафтність як формо-змістовна динаміка образів (динамічних образів); …

- все те «не має» відношення до «Лабораторії постнекласичних методологій», бо не вписується ні у які норми.

Такою є моя систематизація змісту предмету прикладної філософії, яка містить в собі динаміку розгортання тотальности.

Зазначу лише, що предметом особистого спілкування та досягнення добровільної згоди в цьому спілкуванні є щось зовсім інше - не розгортання тотальности! А, скоріше, спільна прогулянка, спільне життя, життя разом у добровільності та згоді...

Тепер процитую Кізіму: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/totallogy/2006_15-16/kizim.htm

В.В.Кизима пише:: Часть I

2. Принципы исследования

Принцип онтико-онтологической дуальности. ...
Аристотель в своей «Метафизике» отмечал, что сущим называется, с одной стороны, то, что существует как привходящее, с другой – то, что существует само по себе. Обозначим первый момент сущего как онтический, а второй как онтологический. Сущность принципа состоит в утверждении их неразрывности, вопреки исторической традиции их противопоставления. Разграничение этих моментов начинается с Парменида, для которого бытие и истина есть онтологическое, а небытие и субъективные мнения выступают как онтическое. Онтологическое, с позиций автора идеи бытия, мыслится как единое, вечное, недвижимое, неизменное и гомогенное, а онтическое – как множественное, изменчивое, неоднородное, существующее лишь во мнении и потому неистинное. Далее этот разрыв усугубляется. У Платона онтологическое – мир идей, онтическое – мир соответствующих ему, но неистинных вещей-теней. У И.Канта такой разрыв переводится в плоскость непреодолимой границы между вещью в себе и ее явлением. У М.Хайдеггера сущее выступает как онтическое, противостоящее бытию, существующему за пределами сущего и выступающему как онтологический абсолют. Анализ сущего Хайдеггер и называет онтическим, а исследование бытия – онтологическим, причем поскольку онтологическое в своем высшем проявлении рассматривает как божественное, у него онтология переходит в онтотеологию. Попытки же отождествить сущее с бытием рассматривает как неподлинное философствование. Н.И.Бердяев экзистенциалистским образом перевернул ситуацию, признав за сущим характер абсолюта, на том основании, что «бытие можно искать только в субъекте», т.е. не во внешнем, а во внутреннем существовании. А за старым бытием, понимаемым как извне данные объекты, видел чуждый человеку мир объективаций. По Бердяеву, существовать, значит быть «внутренно в себе», поскольку частное глубже общего. Поэтому существование – не в вечной мысли, а в тоске, отчаянии, трепетаньи, недовольстве.

Можна сказати, що діяльність є онтологічною категорією моєї філософської системи, тоді як самість діяльности є її онтичною проявою, яку реалізує окрема особистість. Це я встановлюю зв'язок моєї системи понять з системою Кізіми...

Правда, на відміну від Кізіми, я стверджую, що особистість є фізичною істотою, а не онтико-онтологічною дуальністю! Зокрема, особистість є не частиною Буття, а є унікальною фізичною істотою, для якої лише її власна персональна психіка є абсолютною сутністю. Така дуальність існує лише в межах філософії, зокрема, в межах метафізики тотальности...

Останнє твердження стосується також того, що я є абсолютно присутнім "у себе" і абсолютно відсутнім "у Вас"! Мене немає ніде, крім моєї особистости, і моя "самість" без мене не існує.

Хоч я й можу утожсамлювати себе з іншими як з такими ж, як і я, особистостями!

Щиро вітаємо з публікацією статті! https://socys.forum2x2.ru/t41-topic#793
Вірю у цей момент єдності не лише «колишніх та сучасних» учасників форуму (помітно активних та «просто» читачів), а й майбутніх.

Василь Васьківський пише:: З послання Вашої дружини я зрозумів, що вона вважає філософські дискусії Вашою особистою справою...

Не зовсім так, а по суті інакше:

вона може сказати таке, бо не володіє іншою формою висловлення, не поширені інші короткі форми серед «абсолютизованих» у повсякденних побутових мовних відображеннях – мовних «стисненнях моментів» у цих місцях світу …

водночас, для мене, важливіша її причетність до «особистої справи», без чого, «особиста справа», у формі «філософських дискусій», залишалася би справою інших осіб.

carma_ пише:: Щиро вітаємо з публікацією статті! https://socys.forum2x2.ru/t41-topic#793
Вірю у цей момент єдності не лише «колишніх та сучасних» учасників форуму (помітно активних та «просто» читачів), а й майбутніх.

Дякую! Я ж особисто опираюсь не на віру, а на досягнення добровільної згоди, тобто не на фундаментальну, а на прикладну філософію. Фундаментальною є лише фізика, бо квантова теорія поля є абсолютно точною теорією. Свідченням цього є моя стаття, в якій всі опубліковані результати є точними, завдяки розробленій мною модифікації точного методу ПАМ...

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:: З послання Вашої дружини я зрозумів, що вона вважає філософські дискусії Вашою особистою справою...

Не зовсім так, а по суті інакше:

вона може сказати таке, бо не володіє іншою формою висловлення, не поширені інші короткі форми серед «абсолютизованих» у повсякденних побутових мовних відображеннях – мовних «стисненнях моментів» у цих місцях світу …

Моменти бувають фізичні або метафізичні, тобто панлогічні. Я вживаю слово "момент" зазвичай у спекулятивному, а не у фізичному сенсі. У фізиці є також моменти - момент сили, момент імпульсу, інерчний момент тощо...

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:: З послання Вашої дружини я зрозумів, що вона вважає філософські дискусії Вашою особистою справою...

водночас, для мене, важливіша її причетність до «особистої справи», без чого, «особиста справа», у формі «філософських дискусій», залишалася би справою інших осіб.

Причетність до «особистої справи» - це співчуття іншій особистості, небайдужість до неї та до її особистих справ, до своїх власних особистих стосунків з нею...

Пане Василю! Ваша відвертість (виступаєте під власним прізвищем, …), Ваша причетність до академічної діяльності, …, спонукають до зустрічної відвертості. :

1.З великою кількістю моделей для особистого вжитку, не зручно у будь-якій діяльності, коли справжні цілі співпадають чи близькі до проголошених.
Вибір «особистісної» моделі, як первинної, примушує до створення, або до використання існуючої, безлічі різних специфічних «ситуаційних» моделей, де легко самому заплутатися.
Тому отримуємо протилежне єдності, добровільній згоді, …

«Сама пособі», «особистісна» модель перевірена часом, добра у педагогічній, економічній діяльності, тощо …, але поряд з іншими моделями. Інакше, вона стає лише гаслом, або приводом до примусу …

На певних «етапах» «осягнення єдності», єдності соціально-економічної, політичної, вона незамінна. Однак це не перетворює її у «всеохоплюючу». Так саме будь-яка інша модель не може будь-де «з усім впоратися».

2.Взаємна узгодженість малої кількості основних моделей, сприяє плідності діям, діяльності. Робить продукти діяльності більш придатними до вжитку.

3.Залежно від місця у світі, де «узгоджуються» моделі, вони мають різний вигляд, відповідно, далеко не завжди називаються моделями. Інколи «абсолютизуються»…
Існує можливість уникнення зайвого насильства, зайвого вживання владних моментів:
батьками; державними органами; у групі; адміністрацією ...; державою чи на «міждержавному рівні»; власного організму, стосовно особи; особи, що до «пануючого» власного організму (наскільки він власний, коли завдає неприродно багато клопоту, не лише «власнику»?); … Чи варто, зараз, називати моделі, що надавали, або зараз надають таку можливість, метафізичними моделями?