Ландшафт як розгорнутий образ в формо-змістовній динаміці (ландшафтності) світу людини

1. Ландшафт в філософії?
2. Ландшафтність
(як формо-змістовна динаміка образів філософської тотальності).
Питання пропонуються з метою зміни «понятійного статусу» образів: «ландшафт», «ландшафтність», «місце дії», «філософська тотальність», «технічне в ландшафтності», «технологічне в ландшафтності», «логічне в ландшафтності», «природне в ландшафтності».

1. Ландшафт в філософії?
Споконвічний інтерес до цілого, частини, та їх співвідношення, актуалізується початком осягнення (в академічній філософії) поняття «ландшафт» – поняття з географічної науки, що отримане на перехрещенні багатьох сфер діяльності.
Бажано скористатися:
*статтею «Ландшафт: этимология, герменевтика, экзегетика» http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/totallogy/2003_10/tutun.htm [Ю.Г. Тютюнник, Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження. Збірник наукових праць. № 10,
( http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/totallogy/2003_10/index.htm ). Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Київ ( www.nbuv.gov.ua )];
* книгою Ю.Г. Тютюнника «Философия географии», у журналі "Лабиринт" http://journal-labirint.com/?page_id=718
http://journal-labirint.com/wp-content/uploads/2012/03/tutunnik.pdf
На мою думку, зараз ландшафт більш заслуговує філософської уваги.
У виступах на форумі сайту Filosofia.Ru, запропоновано спробувати ставитися до ландшафту (в філософії), як до розгорнутого образу, в певному місці динаміки світу людини:
http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3055&start=20#p228887 ;
(#121- #125) http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=12&t=2065&start=120#p222720 ;
(#42 - #43) http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3008&start=40#p225386 ;
http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3008&start=40#p226050 ;
(ще трохи гумору про ландшафт, метод, простір/час) http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=12&t=1932&start=4520#p230874 .
Підґрунтям для осягнення поняття «ландшафт», бачиться ландшафтна модель динамічної цілісності світу людини, де у якості «філософської універсалі» використано поняття «образ». Цей умовний «філософський атом» подібний самому світу. Тіло ландшафту (розгорнутого образу світу) з частково присутніми в ньому образами, оновлюється залежно від місця дії.
Тобто локальні моменти, через присутні в ландшафті образи, певною мірою змінюють світ, а цілісна динаміка світу відображається в локальних моментах. Така можливість «охопити світ» сприяла розвитку уявлень про його «цілісність» (цілісні моменти) і «єдність» (моменти єдності образів у ландшафті), та дослідженню категорії тотальність
[Ю.В.Балясова. Еволюція категорії тотальність як єдності багатоманітності в історії та структурі філософського і наукового пізнання
( http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/totallogy/2010_24/Balays.htm ).
Totallogy-XXI, Вип. 24, 2010
( http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/totallogy/2010_24/index.htm ).
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Київ ( www.nbuv.gov.ua )].
Філософська тотальність дуже різниться з військовою, економічною, політичною, соціальною тотальностями, бо досягається завдяки особистій здатності філософа вільно «мандрувати» по світу - можливістю не руйнувати світ задля отримання образу.
У зв’язку з чим, дослідників приваблює здатність ландшафту представляти категорію цілісності і категорію тотальності, уникаючи необхідність „перелічувати і декларувати усі мислимі і немислимі зв’язки, переходи, третинні й десятинні тенденції станів, перспективи, біфуркації і т.д.”– тобто заздалегідь робити неоперабельними сі категорії [Ю.Г.Тютюнник. Образы ландшафта. Totallogy-XXI, Вип.14, 2006р., с.154 http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/totallogy/2006_14/tutun.htm ].

2. Ландшафтність.
Поняття ландшафтності у філософський ужиток ввів В.В.Кізима [В.В. Кізима. Ландшафтная сущность Бога или «божественная» природа ландшафта? // Totallogy–XXI. Постнекласичнi дослiдження. – К., 2003. – Вип. 10. – С.8-53 ( http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/totallogy/2003_10/kizim.htm ); В.В.Кизима. Ладшафт – это все // Феномен ландшафту: частини – ціле – все: Філософія і географія: Проблеми постнекласичних методологій. – К., 2004. – С. 6-13], розвиваючи, раніш запропоновану ним, ідею тоталогічного ландшафту. Автор статті вважав, що про ландшафтність слід говорити “як про природний порядок самого Буття” (с.9). По важливості та значенню, Кізима порівнював «ландшафтність», з такими поняттями як «простір» та «час» [В.В. Кизима. Человек в ландшафтних порядках бытия // Тоталогічні образи ландшафту: Матеріали VІ Міжнарод. конф. з постнекласичних методологій в природничо-географічних науках. Київ, 16-18 травня 2006 року / Науковий вісник Інституту дизайну і ландшафтного мистецтва Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2006. – Вип. 3. – С. 8-16].
Введення «ландшафтності» збирався підтримати Ю.Г.Тютюнник в роботі «Понятие ландшафтности», проте стаття не опублікована.
Мені не траплялося бачити згадки про «ландшафтність» у подальших публікаціях, але мабуть «ландшафтність», як формо-змістовна динаміка образів, посприяє осмисленню моментів тотальності у філософській діяльності.
Стосовно «окремого образу», ландшафтність – здатність образу «бути формою», і «входити до змісту» інших образів. Як «форма», образ (ландшафт) оформлює ті образи, що частково представлені у «цілісності його власної динаміки». Як «зміст», образ потерпає впливу образів, де він частково представлений.

Можливо, щось на кшталт цієї системи, здатне виконувати функції «інтерфейсу» між місцями у світі, а сама система (чи подібна) стане базовою для формування світоглядних систем у різних місцях світу людини.

Методологічні зауваження

carma_ пише:

Підґрунтям для осягнення поняття «ландшафт», бачиться ландшафтна модель динамічної цілісності світу людини, де у якості «філософської універсалі» використано поняття «образ». Цей умовний «філософський атом» подібний самому світу. Тіло ландшафту (розгорнутого образу світу) з частково присутніми в ньому образами, оновлюється залежно від місця дії.
Тобто локальні моменти, через присутні в ландшафті образи, певною мірою змінюють світ, а цілісна динаміка світу відображається в локальних моментах. Така можливість «охопити світ» сприяла розвитку уявлень про його «цілісність» (цілісні моменти) і «єдність» (моменти єдності образів у ландшафті), та дослідженню категорії тотальність

Як випливає з наведеної цитати, Ви намагаєтесь описати людину в рамках парадигми, що людина, з одного боку, - це (внутрішній) світ людини. З другого боку, людина є сукупністю динамічних образів. Тут слід зауважити, що більш адекватним є описання людини як сукупности динамічних станів, а не образів. Справа в тім, що поняття образу асоціюється з процесом сприйняття образів. Насправді ж, на мою думку, стан людини не зводиться до процесу сприйняття, бо визначається, перш за все, налаштованістю особистости. Якщо є налаштованість на сприйняття, то є й сприйняття образів, а, якщо немає налаштованости на сприйняття, то немає й самого сприйняття образів.

carma_ пише:

Філософська тотальність дуже різниться з військовою, економічною, політичною, соціальною тотальностями, бо досягається завдяки особистій здатності філософа вільно «мандрувати» по світу - можливістю не руйнувати світ задля отримання образу.
У зв’язку з чим, дослідників приваблює здатність ландшафту представляти категорію цілісності і категорію тотальності, уникаючи необхідність „перелічувати і декларувати усі мислимі і немислимі зв’язки, переходи, третинні й десятинні тенденції станів, перспективи, біфуркації і т.д.”– тобто заздалегідь робити неоперабельними сі категорії

Тут знову предмет філософії обмежується парадигмою світу та його сприйняття. Але, крім сприйняття світу, самореалізація філософа включає, перш за все, особисте утожсамлення себе з певною філософською парадигмою, а також реалізацію обраної філософської тожсамости. Відтак, філософія включає не тільку об'єктивну - образну, понятійну компоненту, але й особисту компоненту тожсамости філософа.

carma_ пише:

Стосовно «окремого образу», ландшафтність – здатність образу «бути формою», і «входити до змісту» інших образів. Як «форма», образ (ландшафт) оформлює ті образи, що частково представлені у «цілісності його власної динаміки». Як «зміст», образ потерпає впливу образів, де він частково представлений.

Можливо, щось на кшталт цієї системи, здатне виконувати функції «інтерфейсу» між місцями у світі, а сама система (чи подібна) стане базовою для формування світоглядних систем у різних місцях світу людини.

Поняття образу, на мою думку, є підходящим для мистецтва, а філософія оперує поняттями, а не образами. Я розглядаю філософію як систему понять, а не образів.

Василь Васьківський пише:

Поняття образу, на мою думку, є підходящою для мистецтва, а філософія оперує поняттями, а не образами. Я розглядаю філософію як систему понять, а не образів.

Можливо пан Oleksa врятує нас від хронічного протистояння?
Звісно, традиційно-примусове викладання філософії тримається на ознайомленні з системами понять. Хоча, мистецькі моменти на лекціях, і … взагалі сприяють навчальному процесу.
Суто філософська творчість «концентрує» у поняття розгорнуті образи (ландшафти). Де «в свою чергу», у вигляді понять, частково присутні інші, раніш отримані понятійні образи. Тобто нудотна справа, і не лише зі студентського погляду.

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Поняття образу, на мою думку, є підходящою для мистецтва, а філософія оперує поняттями, а не образами. Я розглядаю філософію як систему понять, а не образів.

Можливо пан Oleksa врятує нас від хронічного протистояння?
Звісно, традиційно-примусове викладання філософії тримається на ознайомленні з системами понять. Хоча, мистецькі моменти на лекціях, і … взагалі сприяють навчальному процесу.
Суто філософська творчість «концентрує» у поняття розгорнуті образи (ландшафти). Де «в свою чергу», у вигляді понять, частково присутні інші, раніш отримані понятійні образи. Тобто нудотна справа, і не лише зі студентського погляду.

В деякій мірі я погоджуюсь, що філософи часто створюють образи чи символи для ілюстрації своїх метафізичних конструкцій. Причиною цього є те, що не всіх приваблюють системи абстракних понять. Але тоді треба лише зауважити, що без мислення поняттями філософія була б неможливою взагалі. Вона перетворилася б в мистецтво створення образів заради самого мистецтва створення образів. Філософи тоді б змагались за те, хто з них створив красномовніші образи. Але ж філософи такою можливістю чомусь не скористались! Чому?

Василь Васьківський пише:

Філософи тоді б змагались за те, хто з них створив красномовніші образи. Але ж філософи такою можливістю чомусь не скористались! Чому?

У «життєвому багатоборстві», для отримання «почесного звання» (що приваблює на початку «дистанції»), або місця «самореалізації», на пригоді всі підручні засоби. Нажаль:
1) http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3008&start=20#p225266 ;
2) технологія долання «вушка голки» з багажем досягнень, знань, публікацій, досвіду, тощо, досі не впроваджена.

Коли з’ясовано «сутність образу» з назвою
«філософ», пора звернутися до філософських моментів людини, в певних місцях світу?

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Філософи тоді б змагались за те, хто з них створив красномовніші образи. Але ж філософи такою можливістю чомусь не скористались! Чому?

У «життєвому багатоборстві», для отримання «почесного звання» (що приваблює на початку «дистанції»), або місця «самореалізації», на пригоді всі підручні засоби. Нажаль:
1) http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3008&start=20#p225266 ;
2) технологія долання «вушка голки» з багажем досягнень, знань, публікацій, досвіду, тощо, досі не впроваджена.

На мою думку, випробуванням, для якого технології непридатні, є осягнення єдности.

carma_ пише:

Коли з’ясовано «сутність образу» з назвою
«філософ», пора звернутися до філософських моментів людини, в певних місцях світу?

Я бачу наступні моменти людини як філософської тотальности: фізична та біологічна еволюція людини, її діяльність та соціальність тобто об’єктивність, її культура, ідеологія та символічні форми життя, нарешті, її особиста тожсамість та інтерсуб’єктивність.

Взагалі згоден, але, локальне – не тотальне.
Означений образ – локальне, і належить не лише наступним моментам, бо давно сказано (використовується в культурі): «26 Створимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панує …».

Попередній і наступний індивідуальні моменти в локальному (місці світу), суттєво різняться з означеним Моментом Спільної творчості, що відображено і в Біблії: «27. І Бог на Свій образ людину створив, …»; «25. І вчинив Бог земну звірину за родом її, … І бачив Бог, що добре воно.»; …

Себто, навіть Спільно створене (стосовно самої людини) належить Богу, і поза Моментом у певному місці …, спогади про Спільну творчість часто перешкоджають можливості наступного Моменту.
http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3004&start=20#p229507

Стале перебування у означеному бажаному образі, нагадує «райські пригоди» первобутнього Адама (не бог Адам хотів стати богом), та як довге протистояння Богу (гріх першого роду), веде до створення соціальних «утопій», і подальшого виганяння нащадків Адама з локальних «райських садів», чи то самого «Адама» (символ людства) з глобального «Едему».

Важко різнити моменти «шостого дня» та інші моменти («дні без Запрошення»), ухилятися від «розтягування» бажаних образів, зайвого спрямування смислових ліній по поверхні ландшафту, або уздовж історичної стрічки
http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3004#p223985

carma_ пише:

Взагалі згоден, але, локальне – не тотальне.
Означений образ – локальне, і належить не лише наступним моментам, бо давно сказано (використовується в культурі): «26 Створимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панує …».

Попередній і наступний індивідуальні моменти в локальному (місці світу), суттєво різняться з означеним Моментом Спільної творчості, що відображено і в Біблії: «27. І Бог на Свій образ людину створив, …»; «25. І вчинив Бог земну звірину за родом її, … І бачив Бог, що добре воно.»; …

Нажаль, я зовсім не зрозумів, що саме Ви хотіли тут сказати про людину в локальному (місці світу). Це якийсь код, який вимагає розшифровки.

carma_ пише:

Себто, навіть Спільно створене (стосовно самої людини) належить Богу, і поза Моментом у певному місці …, спогади про Спільну творчість часто перешкоджають можливості наступного Моменту.
http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3004&start=20#p229507

Знову, незрозумілі поняття. Що таке "Спільно створене" та "належить Богу"? Крім гордині у людини є ще багато чого!

carma_ пише:

Стале перебування у означеному бажаному образі, нагадує «райські пригоди» первобутнього Адама (не бог Адам хотів стати богом), та як довге протистояння Богу (гріх першого роду), веде до створення соціальних «утопій», і подальшого виганяння нащадків Адама з локальних «райських садів», чи то самого «Адама» (символ людства) з глобального «Едему».

То Ви міфічні картини називаєте людським ландшафтом?

carma_ пише:

Важко різнити моменти «шостого дня» та інші моменти («дні без Запрошення»), ухилятися від «розтягування» бажаних образів, зайвого спрямування смислових ліній по поверхні ландшафту, або уздовж історичної стрічки
http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3004#p223985

Яким чином Ви пропонуєте вирішувати зазначені Вами проблеми (мені незрозумілі, до речи)?

Василь Васьківський пише:

Яким чином Ви пропонуєте вирішувати зазначені Вами проблеми (мені незрозумілі, до речи)?

«мені незрозумілі, до речи» - мається на увазі перший виступ у темі?

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Яким чином Ви пропонуєте вирішувати зазначені Вами проблеми (мені незрозумілі, до речи)?

«мені незрозумілі, до речи» - мається на увазі перший виступ у темі?

Ні, перший допис мені зрозумілий, а от останній - не дуже. До чого тут біблійні мотиви, коли йдеться про людський ландшафт?

Василь Васьківський пише:

То Ви міфічні картини називаєте людським ландшафтом?

Цитата :

До чого тут біблійні мотиви, коли йдеться про людський ландшафт?

Міфи, діючі зараз, надають не лише навчальні матеріали для релігієзнавства, …
http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=2999&start=60#p224041
Біблія (взагалі) – не є збіркою міфів, проте, в деяких місцях ландшафту, має саме такий вигляд.

Існує поверхневе, чи «картинне» сприйняття ландшафту. Відповідно, є його представлення картинним образом.

Відомо представлення («анімація») ландшафту як образ-кіно. Та всі представлення залишають споглядачів «біля» представленого. Для розробки-вдосконалення тієї, чи іншої ландшафтної моделі, окрім цієї моделі («гіпотези») та досвіду вичерпаності системних моделей, на мою думку, потрібні певні умови, відмінні від «лабораторних». Зокрема знадобиться досвід перебування в «моделях світу», де можлива постанова і розв'язання проблем, подібних до актуальних зараз.
У «біблійні часи» було (є) щось подібне?
Чи варто нехтувати надбаним?

carma_ пише:

Біблія (взагалі) – не є збіркою міфів, проте, в деяких місцях ландшафту, має саме такий вигляд.

Дійсно, не тільки міфів, а й чимало метафізичних конструкцій! Але чому ландшафт цих метафізичних конструкцій Ви називаєте людським ландшафтом?

carma_ пише:

Існує поверхневе, чи «картинне» сприйняття ландшафту. Відповідно, є його представлення картинним образом.

Відомо представлення («анімація») ландшафту як образ-кіно. Та всі представлення залишають споглядачів «біля» представленого. Для розробки-вдосконалення тієї, чи іншої ландшафтної моделі, окрім цієї моделі («гіпотези») та досвіду вичерпаності системних моделей, на мою думку, потрібні певні умови, відмінні від «лабораторних». Зокрема знадобиться досвід перебування в «моделях світу», де можлива постанова і розв'язання проблем, подібних до актуальних зараз.
У «біблійні часи» було (є) щось подібне?
Чи варто нехтувати надбаним?

Чи не могли б Ви конкретніше сформулювати, які описані в Біблії проблеми подібні до актуальних зараз? Щоб я не загубився в здогадках...

Василь Васьківський пише:

Чи не могли б Ви конкретніше сформулювати, які описані в Біблії проблеми подібні до актуальних зараз?

В Біблії відображено людські проблеми, їхнє походження, запобігання виникненню, подолання, розв'язання, ...
Здається, географи говорять про шари ( рос. слои) ландшафту. У «ландшафтах» Біблії, їх достатньо для різного використання Книги, і не випадково сторінки іноді нагадують «об’єкти географічних досліджень» (ландшафти), ніж описання.

Багатофункціональність при формуванні текстів і Книги, надавала смислової шаруватості.
Тоді, індивідуальні/групові філософські моменти людей, поєднаних загальними проблемами, були щільно пов’язані з наступними та попередніми моментами в інших (не філософських) «практиках» сіх людей, з використанням отриманих образів. До засобів осягнення світу, належала і безпосередня відповідальність за філософські образи, та їхнє означення в текстах (уникаючи шкоду функціонуванню інших смислових шарів).

Мала (у порівнянні з сучасною) кількість образів світу, їх придатність для осягнення в індивідуальні/групові моменти тогочасної філософської тотальності, «наочно ілюструє» формо-змістовну динаміку (ландшафтність).

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Чи не могли б Ви конкретніше сформулювати, які описані в Біблії проблеми подібні до актуальних зараз?

В Біблії відображено людські проблеми, їхнє походження, запобігання виникненню, подолання, розв'язання, ...
Здається, географи говорять про шари ( рос. слои) ландшафту. У «ландшафтах» Біблії, їх достатньо для різного використання Книги, і не випадково сторінки іноді нагадують «об’єкти географічних досліджень» (ландшафти), ніж описання.

Між іншим, філософія теж не займається описанням, а побудовою мислових конструкцій, систематизацією понять. Тому ландшафтність у філософії є трохи незрозумілою. Що таке ландшафт думок? А ландшафт понять?

carma_ пише:

Багатофункціональність при формуванні текстів і Книги, надавала смислової шаруватості.
Тоді, індивідуальні/групові філософські моменти людей, поєднаних загальними проблемами, були щільно пов’язані з наступними та попередніми моментами в інших (не філософських) «практиках» сіх людей, з використанням отриманих образів. До засобів осягнення світу, належала і безпосередня відповідальність за філософські образи, та їхнє означення в текстах (уникаючи шкоду функціонуванню інших смислових шарів).

Філософія зародилась з образного мислення, яке було одночасно переживанням містерії вселенської драми. Ніцше намагався відродити цю драму, але його не зовсім підтримали. Сучасна філософія вже не є містерією.

carma_ пише:

Мала (у порівнянні з сучасною) кількість образів світу, їх придатність для осягнення в індивідуальні/групові моменти тогочасної філософської тотальності, «наочно ілюструє» формо-змістовну динаміку (ландшафтність).

Якщо філософія не буде містерією, тоді й ніякої динаміки не буде. Відтак, філософія може бути й без ландшафту.

Аби «зберегти папір», маю намір представити модель у більш повному вигляді, до свята Великодня.


*Згадка про образи асоціює зі сталими протиставленнями: суб’єкт – об’єкт; світ – образ світу; те, що відображається – те, куди відображається; ...
Але, “постнекласичний підхід орієнтує на розуміння суб’єкта як частини об’єкта, внаслідок чого, впливаючи на об’єкт, суб’єкт виявляється об’єктом власної активності S. При цьому змінюється і еволюціонує не суб’єкт, або об’єкт окремо, а їх єдність (тотальність)…” [В.В.Кізіма. Статті для «Філ. енцикл. словника», Т2/3, 1999, 522с]. Звідти бажання й спроба отримати модель, придатну сприяти оновленню «індивідуальної» динаміки.
В ландшафтних моделях, у моменти філософської тотальності, протистояння людини і світу «усувається перебуванням людини у ландшафті». Однак, просте «перенесення людини в ландшафт», замість розкриття та прояснення тотальної динаміки, надає «множинність персональних світів» з «розчиненими» в них особистостями. Не дуже покращує модель, й введення поняття «сизигія». Тоді «взаємоувідповідння цілісностей» лише допомагає при «картинному» представленні ландшафту.

Використання «ландшафтності» як формо-змістовної динаміки «цілісностей», веде до виникнення тавтології, бо «цілісна динаміка» (тотальна) пояснюється динамікою «цілісностей». Подолати пастку для розуму, в моделі, вдається (вважаю) введенням «поляризації цілісності» (В.В.Кізіма). До початку «наочного» розгортання «окремого образу» в ландшафт (образ, що розгортається), особиста цілісна локалізація (образ) в місці перебування у світі, вже поляризована смисловими лініями, відповідно місцю, та поляризується смисловими лініями згідно наміру.
Смислові лінії, як чуттєві маршрути, «пронизують існуючі понятійні образи», бо є ні чим іншим, як миттєвими (чуттєвими) проходженнями послідовностей понять. Тих самих понять, що колись отримані згорненням понятійних образів.
«Згорнення понятійного образу до поняття», відбувається під час отримання того понятійного образу (нового ландшафту), коли динаміка спілкування створює «потужну замкнену смислову магістраль» - оптимальне відображення смислової динаміки нового ландшафту. «Смислова магістраль» у розімкнутому вигляді (як поняття) представляє понятійний образ в смислових лініях при поляризації. Але «розмикання кільця» може відбуватися з різних місць особистого, чи групового перебування, як й формування «смуг магістрального руху», звідти відмінності у тлумаченні та використанні.

Мабуть отримана модель моменту філософської тотальності, де поняття «образ» є філософським «невичерпним атомом». Залишається «розібратися з місцем перебування та місцями осягнення».


*Тимчасово і буденно, означимо «зовнішню і внутрішню» фіксації відображень поверхонь ландшафтів.
Для спрощення часткового перебування образів (представлення образів) у ландшафтах (розгорнутих образах) в різних місцях світу, використовується «зовнішня» (артефактна) фіксація відображень поверхонь ландшафтів у формах: письмових, відео, аудіо, … матеріалів; технічної документації та промислових виробів; …
Тої «зовнішній» фіксації потрібних моментів, «протиставимо внутрішню» смислову фіксацію відображень поверхонь ландшафтів у смислові шари, («мережі смислів»), що створюються, оновлюються і утримуються смисловими лініями.
Людська потреба і можливість «побачити себе збоку та на віддаль», спрямовують смислові лінії на вдосконалення засобів «зовнішньої» фіксації, а самі засоби сприяють динаміці в світі, єднанню «внутрішніх та зовнішніх» моментів. Проте динаміка розгалужена. Особисті, групові моменти єдності з засобами артефактної фіксації, або наукової, мистецької, педагогічної фіксації, тощо, йдучи щільно, локалізують динаміку в світі, відповідно засобам фіксації.
Стале перебування людини у тих ландшафтах впливає на аксіологічні, онтологічні, гносеологічні аспекти особистої тожсамості та інтерсуб’єктивності, створює місця перебування, що конкурують з іншими місцями перебування (сім’єю, державою, релігією, …). Введення поняття «місце перебування», в модель, зумовлене необхідністю долання тієї місцевої сталості в моменти філософської тотальності, коли з різних місць у світі відбувається його осягнення (з місць осягнення, в моменти філософського перебування у «світі в цілому»).

carma_ пише:

Образ світу, і ландшафти у ньому

*Згадка про образи асоціює зі сталими протиставленнями: суб’єкт – об’єкт; світ – образ світу; те, що відображається – те, куди відображається; ...

Крім реляцій суб’єкт ─ об’єкт та світ ─ образ світу, в філософії дуже важливою також є реляція особистість ─ особиста тожсамість, яка стосується самореалізації особистости в світі людей.

carma_ пише:

Але, “постнекласичний підхід орієнтує на розуміння суб’єкта як частини об’єкта, внаслідок чого, впливаючи на об’єкт, суб’єкт виявляється об’єктом власної активності S. При цьому змінюється і еволюціонує не суб’єкт, або об’єкт окремо, а їх єдність (тотальність)…” [В.В.Кізіма. Статті для «Філ. енцикл. словника», Т2/3, 1999, 522с]. Звідти бажання й спроба отримати модель, придатну сприяти оновленню «індивідуальної» динаміки.

Для особистости важливішою буде єдність особистої тожсамости, про динаміку осягнення якої Ви взагалі не згадуєте.

carma_ пише:

В ландшафтних моделях, у моменти філософської тотальності, протистояння людини і світу «усувається перебуванням людини у ландшафті». Однак, просте «перенесення людини в ландшафт», замість розкриття та прояснення тотальної динаміки, надає «множинність персональних світів» з «розчиненими» в них особистостями. Не дуже покращує модель, й введення поняття «сизигія». Тоді «взаємоувідповідння цілісностей» лише допомагає при «картинному» представленні ландшафту.

Для особистости, яка живе осягненням єдности, протиставлення людини та світу взагалі відсутнє, а є лише взаємне осягнення єдности своїх особистих тожсамостей людьми, кожна з яких утожсамлює себе з рівною їй особистістю, що теж налаштована на осягнення єдности.

carma_ пише:

Використання «ландшафтності» як формо-змістовної динаміки «цілісностей», веде до виникнення тавтології, бо «цілісна динаміка» (тотальна) пояснюється динамікою «цілісностей». Подолати пастку для розуму, в моделі, вдається (вважаю) введенням «поляризації цілісності» (В.В.Кізіма). До початку «наочного» розгортання «окремого образу» в ландшафт (образ, що розгортається), особиста цілісна локалізація (образ) в місці перебування у світі, вже поляризована смисловими лініями, відповідно місцю, та поляризується смисловими лініями згідно наміру.
Смислові лінії, як чуттєві маршрути, «пронизують існуючі понятійні образи», бо є ні чим іншим, як миттєвими (чуттєвими) проходженнями послідовностей понять. Тих самих понять, що колись отримані згорненням понятійних образів.

Безландшафтність осягнення єдности є наслідком того, що динаміка осягнення тут відображається не формо-змістовною динамікою понять, а динамікою налаштованости певної особистости, яка є динамікою не образів, а станів цієї налаштованости. Згортання та розгортання образів замінюється зміною особистістю власної налаштованости в процесі осягнення єдности та сприйняттям нею налаштованости іншої особистости. Відтак, ландшафтність осягнення єдности безпосередньо тут відсутня, а є лише певна конкретна налаштованість в своїй динаміці. З другого боку, як образ, вона присутня в процесі сприйняття іншої особистости, без зміни самої цієї налаштованости на сприйняття, без її динаміки. Динаміка ж відчуттів під час такого сприйняття, не є динамікою налаштованости, що характерна для процесу осягнення єдности особистістю.

carma_ пише:

«Згорнення понятійного образу до поняття», відбувається під час отримання того понятійного образу (нового ландшафту), коли динаміка спілкування створює «потужну замкнену смислову магістраль» - оптимальне відображення смислової динаміки нового ландшафту. «Смислова магістраль» у розімкнутому вигляді (як поняття) представляє понятійний образ в смислових лініях при поляризації. Але «розмикання кільця» може відбуватися з різних місць особистого, чи групового перебування, як й формування «смуг магістрального руху», звідти відмінності у тлумаченні та використанні.

«Смислова магістраль» в процесі осягнення єдности ніколи не розмикається, бо особистість завжди налаштована на осягнення єдности. Таке розмикання, однак, стає неминучим при поверненні в світ, коли предметом особистости перестає бути осягнення єдности, а відновлюється предметна діяльність в світі. Отоді й виявляється ландшафтність особистої налаштованости в переміщенні її на різні предмети діяльности та в зосередженні на окремий предмет!

carma_ пише:

Мабуть отримана модель моменту філософської тотальності, де поняття «образ» є філософським «невичерпним атомом». Залишається «розібратися з місцем перебування та місцями осягнення».

Насправді, єдність не є фізичним об’єктом, а тому немає образу як ландшафту формо-змістовної динаміки. Існує лише формальна динаміка налаштованости, тоді, коли осягнення єдности зосереджено на самому собі в полишенності інобуттям перебування в світі. Так єдність перестає бути лише моментом, залишаючись стабільним, сталим, постійним процесом осягнення єдности.

Пане Василю, Ви майстерно «віддзеркалюєте»! Прямо-таки «примушуєте все розставляти по полицям». Мабуть таке є надбане не лише у форумівській та філософській практиках. Вашими «молитвами», з якоїсь спроби, мені обов’язково вдасться висловити щось з давно бажаного.

Василь Васьківський пише:

Для особистости, яка живе осягненням єдности, протиставлення людини та світу взагалі відсутнє, а є лише взаємне осягнення єдности своїх особистих тожсамостей людьми, кожна з яких утожсамлює себе з рівною їй особистістю, що теж налаштована на осягнення єдности.

І обидві особистості, тої миті перебувають у цілісності, яка налаштована на таке осягнення єдності - мить «рівності» особистостей налаштована минулим і майбутнім у місці перебування в світі. Взагалі-то, налаштовуються місця перебування, налаштовується все наведене у цитаті, налаштовується майбутнє, і навіть минуле. У добу загального «взаємоналаштування», чи «взаємоувідповідння», розподіл праці залишив одне місце у світі для налаштування самого «взаємоналаштування». Місце, що поважно зветься «Філософія», звідки люди тихо і соромливо погоджуються з його (місця) невідповідність сучасним вимогам.

Практична філософія // Толстоухов А.В., Парапан И.Г., Мелков Ю.А. Украинская философия: сегодняшнее состояние и перспективы развития. – К.: ПАРАПАН, 2006 (4). – С.3-16
Або:

Василь Васьківський пише:

(«Специфіка філософії як системи знань»\\ «Зворотна сторона медалі», Травень 13 2008, 12:36)
«… Публічна пасивність філософів все більше й більше обертатиметься втратою філософією позицій та її занепадом. Тому проблема відродження дискусій на філософських форумах є фундаментальним питанням бути чи не бути самій філософії».

Наведений фрагмент ще й нагадує заклик до гостинності у сьому місці світу (в Філософії), але чи вона можлива зараз, коли «треба відстоювати філософію».

1.Якщо теза, підкреслена вище, не викликає суттєвих зауважень
2.Коли потрібні зміни напевно не відбудуться за рахунок філософських «спекуляцій», а «… Частіше всього, філософ не може абстрагуватись від своєї спекуляції, і виходить лише мішанина спекуляції з об'єктивним дослідженням»
3.То …

Про "налаштованість" місць та часів

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Для особистости, яка живе осягненням єдности, протиставлення людини та світу взагалі відсутнє, а є лише взаємне осягнення єдности своїх особистих тожсамостей людьми, кожна з яких утожсамлює себе з рівною їй особистістю, що теж налаштована на осягнення єдности.

І обидві особистості, тої миті перебувають у цілісності, яка налаштована на таке осягнення єдності - мить «рівності» особистостей налаштована минулим і майбутнім у місці перебування в світі. Взагалі-то, налаштовуються місця перебування, налаштовується все наведене у цитаті, налаштовується майбутнє, і навіть минуле.

Взагалі-то, налаштованість є особистою справою, а не справою місць чи часів. Тому для мене твердження, що місце чи час налаштовані на щось, не мають сенсу, бо місце і час не є особистістю!

Василь Васьківський пише:

Про "налаштованість" місць та часів

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Для особистости, яка живе осягненням єдности, протиставлення людини та світу взагалі відсутнє, а є лише взаємне осягнення єдности своїх особистих тожсамостей людьми, кожна з яких утожсамлює себе з рівною їй особистістю, що теж налаштована на осягнення єдности.

І обидві особистості, тої миті перебувають у цілісності, яка налаштована на таке осягнення єдності - мить «рівності» особистостей налаштована минулим і майбутнім у місці перебування в світі. Взагалі-то, налаштовуються місця перебування, налаштовується все наведене у цитаті, налаштовується майбутнє, і навіть минуле.

Взагалі-то, налаштованість є особистою справою, а не справою місць чи часів. Тому для мене твердження, що місце чи час налаштовані на щось не мають сенсу, бо місце і час не є особистістю!

Так! Воля – добра річ, для психологічної налаштованості дорослої людини, здатної обирати час і місце.

Філософське поняття «образ», як «козел відпущення» і «агнець», чи «спаситель динамічної цілісності філософських моментів», в моделі з цілісною динамікою у світі людини

Філософське поняття «образ» в моделі з цілісною динамікою у світі людини, різниться з однойменними поняттями у попередніх філософських системах, «образом» у мистецтві, психології, математиці, … Підставою для такого «образу» є не лише загальні філософські потреби і проблеми, а й якості, природні для образу, розгорнутому в філософському виступі, що у цьому допису, означені як «жертовність і саможертовність» філософського образу.

*Спочатку звернемо увагу на жертовність у західній культурі.
Стосовно терміну та метафори «козел відпущення», можна скористатися джерелом («козел відпущення», «агнець», …): філософський словник», «Козел відпущення»
http://www.filosofi-online.ru/filosofskij-slovar/330-kozel-otpushheniya.html або http://ariom.ru/wiki/KozelOtpushhenija
з тієї статті:
«… У XVIII-XIX ст. західна культура зробила науку ідолом для того, щоб, як вважає Жирар, з великими зручностями поклонятися самим собі. При цьому люди науки вважали себе творцями автономного наукового духу, замінивши стародавні міфи ідеєю прогресу, тобто міфом про нескінченість вищості "сучасності", про людину, що вивільнює і обоготворяє себе власними силами. Однак люди не тому перестали переслідувати відьом і чаклунів, що винайшли науку. Навпаки, вони винайшли науку саме тому, що перестали переслідувати відьом і чаклунів. Жирар переконаний, що і економічний дух, тобто дух підприємництва, також є продуктом дій євангелій. Тим не менш сучасна культура противиться євангельського одкровення: адже ніякі системи думки не в змозі осягнути думку, здатну її зруйнувати. Диявол обманює людей, змушуючи їх звинувачувати невинні жертви. Утішитель, Святий Дух - це не обвинувач, а захисник, що, власне, і означає грецьке слово "Параклет". "Дух істини" говорить від імені жертви і ставить себе на її місце».

Приреченість, відображена твердженням: «ніякі системи думки не в змозі осягнути думку, здатну її зруйнувати», - нажаль досі залишається не лише художнім моментом. Моменти протистояння сучасної культури євангельському одкровенню, домінують, вимагаючи соціально-психологічної жертовності.

Ситуація може суттєво змінитися з осягненням відмінності філософії від науки, та використанням особливого філософії для розвитку нової культурної парадигми. Зокрема, мабуть слід звернути увагу на прості (стосовно ландшафтної моделі) питання: що криється за «філософськими спекуляціями»; чим різниться «внутрішнє» філософське поняття із «зовнішнім» філософським поняттям (філософським терміном).

*Однак, звернемося до «жертовності та саможертовності» образу, розгорнутого філософським твором, чи понятійного образу, отриманого у дискурсі.
Створення нового філософського образу передбачає часткове принесення на філософський алтар, вже існуючих філософських образів. Представлені поняттями чи посиланнями на публікації, образи потерпають змін. Навіть не згадані у роботах філософські образи, певною мірою, оновлюються з кожною публікацією та прочитанням, в цілісності світу людини.

Така «жертовність» філософських образів, водночас є їхньою природною «саможертовністю», а остання притаманна будь-яким образам (зокрема фізіологічним).

Вважаю природним, залучення поняття «образ» до філософської моделі, що розгортається на форумі як

carma_ пише:

(Пт Квіт 12 2013, 12:10)
ландшафтна модель динамічної цілісності світу людини, де у якості «філософської універсалі» використано поняття «образ». Цей умовний «філософський атом» подібний самому світу. Тіло ландшафту (розгорнутого образу світу) з частково присутніми в ньому образами, оновлюється залежно від місця дії.
Тобто локальні моменти, через присутні в ландшафті образи, певною мірою змінюють світ, а цілісна динаміка світу відображається в локальних моментах.

*Як бачимо, і «вівці» (філософські образи) цілі, і природне особисте філософське «хижацтво нагодоване», та може не провокувати «хижацтво» соціальне до «самопожирання» соцису в цивілізаційному розвитку техніко-технологічними благами.

У ґенезі динамічного образу природна повнота динаміки від «створення світу», точніше від сотворіння світу людини, бо «сказав Бог: «Сотворимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, …» І сталося так. … І ото – вельми добре воно!».

carma_ пише:

Філософське поняття «образ», як «козел відпущення» і «агнець», чи «спаситель динамічної цілісності філософських моментів», в моделі з цілісною динамікою у світі людини

Філософське поняття «образ» в моделі з цілісною динамікою у світі людини, різниться з однойменними поняттями у попередніх філософських системах, «образом» у мистецтві, психології, математиці, … Підставою для такого «образу» є не лише загальні філософські потреби і проблеми, а й якості, природні для образу, розгорнутому в філософському виступі, що у цьому допису, означені як «жертовність і саможертовність» філософського образу.

*Спочатку звернемо увагу на жертовність у західній культурі.
Стосовно терміну та метафори «козел відпущення», можна скористатися джерелом («козел відпущення», «агнець», …): філософський словник», «Козел відпущення»
http://www.filosofi-online.ru/filosofskij-slovar/330-kozel-otpushheniya.html або http://ariom.ru/wiki/KozelOtpushhenija
з тієї статті:
«… У XVIII-XIX ст. західна культура зробила науку ідолом для того, щоб, як вважає Жирар, з великими зручностями поклонятися самим собі. При цьому люди науки вважали себе творцями автономного наукового духу, замінивши стародавні міфи ідеєю прогресу, тобто міфом про нескінченість вищості "сучасності", про людину, що вивільнює і обоготворяє себе власними силами. Однак люди не тому перестали переслідувати відьом і чаклунів, що винайшли науку. Навпаки, вони винайшли науку саме тому, що перестали переслідувати відьом і чаклунів. Жирар переконаний, що і економічний дух, тобто дух підприємництва, також є продуктом дій євангелій. Тим не менш сучасна культура противиться євангельського одкровення: адже ніякі системи думки не в змозі осягнути думку, здатну її зруйнувати. Диявол обманює людей, змушуючи їх звинувачувати невинні жертви. Утішитель, Святий Дух - це не обвинувач, а захисник, що, власне, і означає грецьке слово "Параклет". "Дух істини" говорить від імені жертви і ставить себе на її місце».

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

carma_ пише:

Приреченість, відображена твердженням: «ніякі системи думки не в змозі осягнути думку, здатну її зруйнувати», - нажаль досі залишається не лише художнім моментом. Моменти протистояння сучасної культури євангельському одкровенню, домінують, вимагаючи соціально-психологічної жертовності.

Сучасна культура вже пережила євангельські одкровення, які так і залишились архаїчними. Зайти двічі в одну річку й повернутись в далеке минуле неможливо...

carma_ пише:

Ситуація може суттєво змінитися з осягненням відмінності філософії від науки, та використанням особливого філософії для розвитку нової культурної парадигми. Зокрема, мабуть слід звернути увагу на прості (стосовно ландшафтної моделі) питання: що криється за «філософськими спекуляціями»; чим різниться «внутрішнє» філософське поняття із «зовнішнім» філософським поняттям (філософським терміном).

Скільки філософів, стільки й філософій, тому своє внутрішнє відмінне від чийогось зовнішнього. Таку фундаментальну дилему переживає кожен філософ. Філософія відрізняється тим від науки, що вона займається систематизацією понять, а не дослідженням фізичних об'єктів. Тому філософські істини не мають лабораторії, в якій їх можна було б перевірити дослідно. Залишається лише інтерсуб'єктивність, філософські дискусії, які, однак, можуть не мати кінця і краю...

carma_ пише:

*Однак, звернемося до «жертовності та саможертовності» образу, розгорнутого філософським твором, чи понятійного образу, отриманого у дискурсі.
Створення нового філософського образу передбачає часткове принесення на філософський алтар, вже існуючих філософських образів. Представлені поняттями чи посиланнями на публікації, образи потерпають змін. Навіть не згадані у роботах філософські образи, певною мірою, оновлюються з кожною публікацією та прочитанням, в цілісності світу людини.

Така «жертовність» філософських образів, водночас є їхньою природною «саможертовністю», а остання притаманна будь-яким образам (зокрема фізіологічним).

Повторюю, що філософ особисто вирішує опублікувати свої праці, тому приписувати своїм образам якусь жертовність є невідповідністю понять.

carma_ пише:

Вважаю природним, залучення поняття «образ» до філософської моделі, що розгортається на форумі як

carma_ пише:

(Пт Квіт 12 2013, 12:10)
ландшафтна модель динамічної цілісності світу людини, де у якості «філософської універсалі» використано поняття «образ». Цей умовний «філософський атом» подібний самому світу. Тіло ландшафту (розгорнутого образу світу) з частково присутніми в ньому образами, оновлюється залежно від місця дії.
Тобто локальні моменти, через присутні в ландшафті образи, певною мірою змінюють світ, а цілісна динаміка світу відображається в локальних моментах.

Образ ─ це свідчення недовершености процесу систематизації понять філософом, бо все, що є у світі людей, може бути описаним поняттями.

carma_ пише:

*Як бачимо, і «вівці» (філософські образи) цілі, і природне особисте філософське «хижацтво нагодоване», та може не провокувати «хижацтво» соціальне до «самопожирання» соцису в цивілізаційному розвитку техніко-технологічними благами.

Немає ніякого хижацтва, є різні філософські системи. Социс може бути спільнотою філософів, але перетворення слабосполучених філософських систем у спільну філософію Соцису вимагає часу.

carma_ пише:

У ґенезі динамічного образу природна повнота динаміки від «створення світу», точніше від сотворіння світу людини, бо «сказав Бог: «Сотворимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, …» І сталося так. … І ото – вельми добре воно!».

Сталося так, що біологічний вид людини виник в процесі еволюції життя. Від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!

Василь Васьківський пише:

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

Коли співрозмовнику за 70, і він «усе своє життя присвячує філософії», доводиться погоджуватися і з тим, що «філософія лише чіткіше артикулювала відповідний стан», і згадувати «гегелівське: філософія – епоха, представлена у поняттях».
Багато чим доводилося жертвувати людині за довгі роки «представлення у поняттях», «тому "жертовність" образу якось кумедно звучить».
Коли співрозмовнику «в світі людей» трохи менш за 70, можна спробувати запитати: «А скільки філософу в «світі людини»? І є підстави, бо «від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!»

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

Коли співрозмовнику за 70, і він «усе своє життя присвячує філософії», доводиться погоджуватися і з тим, що «філософія лише чіткіше артикулювала відповідний стан», і згадувати «гегелівське: філософія – епоха, представлена у поняттях».
Багато чим доводилося жертвувати людині за довгі роки «представлення у поняттях», «тому "жертовність" образу якось кумедно звучить».
Коли співрозмовнику «в світі людей» трохи менш за 70, можна спробувати запитати: «А скільки філософу в «світі людини»? І є підстави, бо «від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!»

В світі людини є лише один філософ, а всі решта філософів ─ в світі людей! Я не вважаю, що філософ в 50 чимось суттєво відрізняється від філософа в 70, хіба що в останнього більше проблем з пам'яттю...

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

Коли співрозмовнику за 70, і він «усе своє життя присвячує філософії», доводиться погоджуватися і з тим, що «філософія лише чіткіше артикулювала відповідний стан», і згадувати «гегелівське: філософія – епоха, представлена у поняттях».
Багато чим доводилося жертвувати людині за довгі роки «представлення у поняттях», «тому "жертовність" образу якось кумедно звучить».
Коли співрозмовнику «в світі людей» трохи менш за 70, можна спробувати запитати: «А скільки філософу в «світі людини»? І є підстави, бо «від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!»

В світі людини є лише один філософ, а всі решта філософів ─ в світі людей! Я не вважаю, що філософ в 50 чимось суттєво відрізняється від філософа в 70, хіба що в останнього більше проблем з пам'яттю...

В 70? То як пощастить, я до 45 рідко згадував про власні тисячі, чи мільйони?!

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Жертовність є особистою справою філософа, який усе своє життя присвячує філософії. Тому "жертовність" образу якось кумедно звучить...

Коли співрозмовнику за 70, і він «усе своє життя присвячує філософії», доводиться погоджуватися і з тим, що «філософія лише чіткіше артикулювала відповідний стан», і згадувати «гегелівське: філософія – епоха, представлена у поняттях».
Багато чим доводилося жертвувати людині за довгі роки «представлення у поняттях», «тому "жертовність" образу якось кумедно звучить».
Коли співрозмовнику «в світі людей» трохи менш за 70, можна спробувати запитати: «А скільки філософу в «світі людини»? І є підстави, бо «від появи перших приматів до появи людини розумної пройшли десятки мільйонів років!»

В світі людини є лише один філософ, а всі решта філософів ─ в світі людей! Я не вважаю, що філософ в 50 чимось суттєво відрізняється від філософа в 70, хіба що в останнього більше проблем з пам'яттю...

В 70? То як пощастить, я до 45 рідко згадував про власні тисячі, чи мільйони?!

Я грошей філософією не заробляю, тому про них взагалі не згадую. Щодо філософії, то я керуюсь лише натхненням...