Цілісна динаміка

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

…

Одкровення місце-моменту завжди причаровує своєю істинністю …
Позбувшись чар, оглядаючись на місця «відкритості буття», де отримані та використовуються відкриття та одкровення, людина не лише тішить себе правдивими спогадами … Серед отриманого у «спогадах», є понятійні образи з назвами «час» та «місце» (де скромно помістилися попередні уявлення про місце і час)...

Крім спогадів, у особистости є ще й особиста тожсамість і досвід самореалізації в світі людей, повернення з інобуття в просторі й часі до самого себе, до реалізації своєї особистої тожсамости, якої ніде в просторі-часі немає і ніколи не буде!

Пропонуєте продовжити «фотогалерею» предметних представлень, тепер «під прапором» особистої тожсамості?

Ні, особиста тожсамість не є предметом, її ніде й ніколи не буває у просторі-часі.

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

…

Одкровення місце-моменту завжди причаровує своєю істинністю …
Позбувшись чар, оглядаючись на місця «відкритості буття», де отримані та використовуються відкриття та одкровення, людина не лише тішить себе правдивими спогадами … Серед отриманого у «спогадах», є понятійні образи з назвами «час» та «місце» (де скромно помістилися попередні уявлення про місце і час)...

Крім спогадів, у особистости є ще й особиста тожсамість і досвід самореалізації в світі людей, повернення з інобуття в просторі й часі до самого себе, до реалізації своєї особистої тожсамости, якої ніде в просторі-часі немає і ніколи не буде!

Пропонуєте продовжити «фотогалерею» предметних представлень, тепер «під прапором» особистої тожсамості?

Ні, особиста тожсамість не є предметом, її ніде й ніколи не буває у просторі-часі.

А де ж Вона є (коли існує)?
Чи до неї треба ставитися як до «Чорної скриньки» (різновиду «чорного ящика»)?

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

…

Одкровення місце-моменту завжди причаровує своєю істинністю …
Позбувшись чар, оглядаючись на місця «відкритості буття», де отримані та використовуються відкриття та одкровення, людина не лише тішить себе правдивими спогадами … Серед отриманого у «спогадах», є понятійні образи з назвами «час» та «місце» (де скромно помістилися попередні уявлення про місце і час)...

Крім спогадів, у особистости є ще й особиста тожсамість і досвід самореалізації в світі людей, повернення з інобуття в просторі й часі до самого себе, до реалізації своєї особистої тожсамости, якої ніде в просторі-часі немає і ніколи не буде!

Пропонуєте продовжити «фотогалерею» предметних представлень, тепер «під прапором» особистої тожсамості?

Ні, особиста тожсамість не є предметом, її ніде й ніколи не буває у просторі-часі.

А де ж Вона є (коли існує)?
Чи до неї треба ставитися як до «Чорної скриньки» (різновиду «чорного ящика»)?

Об'єктивно вона не існує ніде, як і сама особистість. Я є українець, і це є моїм особистим самовизначенням, а не предметом, який можна зістріти десь і колись, бо без мене тут і тепер ніякого українця не може бути.

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

…

Одкровення місце-моменту завжди причаровує своєю істинністю …
Позбувшись чар, оглядаючись на місця «відкритості буття», де отримані та використовуються відкриття та одкровення, людина не лише тішить себе правдивими спогадами … Серед отриманого у «спогадах», є понятійні образи з назвами «час» та «місце» (де скромно помістилися попередні уявлення про місце і час)...

Крім спогадів, у особистости є ще й особиста тожсамість і досвід самореалізації в світі людей, повернення з інобуття в просторі й часі до самого себе, до реалізації своєї особистої тожсамости, якої ніде в просторі-часі немає і ніколи не буде!

Пропонуєте продовжити «фотогалерею» предметних представлень, тепер «під прапором» особистої тожсамості?

Ні, особиста тожсамість не є предметом, її ніде й ніколи не буває у просторі-часі.

А де ж Вона є (коли існує)?
Чи до неї треба ставитися як до «Чорної скриньки» (різновиду «чорного ящика»)?

Об'єктивно вона не існує ніде, як і сама особистість. Я є українець, і це є моїм особистим самовизначенням, а не предметом, який можна зістріти десь і колись, бо без мене тут і тепер ніякого українця не може бути.

Коли кажемо про об’єктивність чогось, маємо на увазі можливість повтору конкретного місце-моменту цілісної динаміки для себе (стосовно власної особистої тожсамості, особистості), або певного кола людей (щодо понять «особиста тожсамість», «особистість»). Звернувшись до історії людства, побачимо відсутність можливості вказати на саме такі місце-моменти, а основа для їхнього створення «ховалася» у  місце-моментах означених поняттями «я», «моє», «наше», … «людина».  
Можливість вказати на місце-момент цілісної динаміки (собі/комусь), передбачає можливість дещо відсторонитися від того місце-моменту, чи трохи вийти з нього. На певному етапі розвитку людства, ця можливість, у поєднанні з іншою генетично притаманною людині можливістю бачити, чути щось осторонь себе, сприяли отриманню поняття «об’єкт», «об’єктивність». Пізніш пересвідчилися в умовності об’єктивності, щодо свавілля у «віддаленні» від «об’єктів».  
Еволюція людини продовжується. В неї  входить і розвиток певних технічних засобів, зокрема засобів, що допомагають вказувати (собі у майбутні моменти, чи іншім людям), і помічати, бачити, розуміти про що йдеться, використовувати побачене. До таких технічних засобів відносимо, і, знаки, поняття, …, моделі.  
Серед технічних засобів (засобів досягнення бажаного), від одних ТЗ легше відсторониться, представити (поставити «попереду», «збоку», …, частково в майбутньому чи минулому місце-моменті), інші ТЗ важче «об’єктувати». Однак усі вони якось присутні у цілісній динаміці світу, у певних її місце-моментах. Існування понять «особистість» та «особиста тожсамість» свідчить, що відповідні ним місце-моменти «об’єктувалися», і можуть бути «об’єктованими». Тому, мабуть, неварта казати що ті місце-моменти «об’єктивно ніде не існують». Затвердити треба «вигнання хронічної об’єктивності», точніше постійного («твердого», ) об’єктування місце-моментів, що оновлюються, і, за нашою участю.

Цитата :

… особиста тожсамість не є предметом …

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

…

Одкровення місце-моменту завжди причаровує своєю істинністю …
Позбувшись чар, оглядаючись на місця «відкритості буття», де отримані та використовуються відкриття та одкровення, людина не лише тішить себе правдивими спогадами … Серед отриманого у «спогадах», є понятійні образи з назвами «час» та «місце» (де скромно помістилися попередні уявлення про місце і час)...

Крім спогадів, у особистости є ще й особиста тожсамість і досвід самореалізації в світі людей, повернення з інобуття в просторі й часі до самого себе, до реалізації своєї особистої тожсамости, якої ніде в просторі-часі немає і ніколи не буде!

Пропонуєте продовжити «фотогалерею» предметних представлень, тепер «під прапором» особистої тожсамості?

Ні, особиста тожсамість не є предметом …

Коли кажемо про предметність чогось, маємо на увазі можливість повтору конкретного місце-моменту цілісної динаміки для себе (стосовно власної особистої тожсамості, особистості), або певного кола людей (щодо понять «особиста тожсамість», «особистість»). Звернувшись до історії людства, побачимо відсутність можливості вказати на саме такі місце-моменти, а основа для їхнього створення «ховалася» у  місце-моментах означених поняттями «я», «моє», «наше», … «людина».

У об’єктивності, акцент ставиться на «віддаленні», та «незалежності» місце-моменту.
У предметності, на відміну від об’єктивності, більш акцентуємо на певній мірі повноти та сталості місце моменту, сталості представлення у ньому потрібних (бажаних) ДО.

Можливість вказати на місце-момент цілісної динаміки (собі/комусь), передбачає можливість дещо відсторонитися від того місце-моменту, чи трохи вийти з нього. На певному етапі розвитку людства, ця можливість, у поєднанні з іншою генетично притаманною людині можливістю бачити, чути щось осторонь себе, сприяли отриманню поняття «предмет». Пізніш пересвідчилися в умовності предметної сталості, щодо свавілля у «віддаленні» від «предметів».  
Еволюція людини продовжується. В неї  входить і розвиток певних технічних засобів, зокрема засобів, що допомагають вказувати (собі у майбутні моменти, чи іншім людям), і помічати, бачити, розуміти про що йдеться, використовувати побачене. До таких технічних засобів відносимо, і, знаки, поняття, …, моделі.  

Серед технічних засобів (засобів досягнення бажаного), від одних ТЗ легше відсторониться, представити (поставити «попереду», «збоку», …, частково в майбутньому чи минулому місце-моменті), інші ТЗ важче «об’єктувати». Однак усі вони якось присутні у цілісній динаміці світу, у певних її місце-моментах. Існування понять «особистість» та «особиста тожсамість» свідчить, що відповідні ним місце-моменти були, і можуть бути «предметними». Тому, мабуть, треба затвердити «вигнання хронічної предметності», точніше постійного «твердого опредмечення» місце-моментів, що оновлюються, і, за нашою участю.

Цитата :

… … особиста тожсамість … ніде й ніколи не буває у просторі  … …

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

…

Одкровення місце-моменту завжди причаровує своєю істинністю …
Позбувшись чар, оглядаючись на місця «відкритості буття», де отримані та використовуються відкриття та одкровення, людина не лише тішить себе правдивими спогадами … Серед отриманого у «спогадах», є понятійні образи з назвами «час» та «місце» (де скромно помістилися попередні уявлення про місце і час)...

Крім спогадів, у особистости є ще й особиста тожсамість і досвід самореалізації в світі людей, повернення з інобуття в просторі й часі до самого себе, до реалізації своєї особистої тожсамости, якої ніде в просторі- …  немає і ніколи не буде!

Коли кажемо про простір, маємо на увазі можливість повтору конкретного місце-моменту цілісної динаміки у наперед заданій метриці («координатах»). Певна часткова присутність ДО (зокрема ДО особистості, ДО особистої тожсамості) дозволяє на «якусь мить утримувати» метрику, куди «вписуються певні частини ДО» - представлення ДО у розгорнутому ландшафті. Відкриваючи ландшафт, для себе чи для когось, коли треба, можна наперед задавати якусь метрику, і зокрема для представлень ДО особистостей, та для представлень ДО особистих тожсамостей …

У об’єктивності, акцент ставиться на «віддаленні», та «незалежності» місце-моменту.
У предметності, на відміну від об’єктивності, більш акцентуємо на певній мірі повноти та сталості місце моменту, сталості представлення у ньому потрібних (бажаних) ДО.
У застосуванні простору, людей приваблює наочність представлення при малому числі «координат».

Можливість вказати на місце-момент цілісної динаміки (собі/комусь), передбачає можливість дещо відсторонитися від того місце-моменту, чи трохи вийти з нього. На певному етапі розвитку людства, ця можливість, у поєднанні з іншою генетично притаманною людині можливістю бачити, чути щось осторонь себе, сприяли отриманню поняття «простір». Пізніш пересвідчилися в умовності просторової сталості, щодо свавілля у їхньому застосуванні.
Еволюція людини продовжується. В неї  входить і розвиток певних технічних засобів, зокрема засобів, що допомагають вказувати (собі у майбутні моменти, чи іншім людям), і помічати, бачити, розуміти про що йдеться, використовувати побачене. До таких технічних засобів відносимо, і, знаки, поняття, …, моделі.  

Серед технічних засобів (засобів досягнення бажаного), від одних ТЗ легше відсторониться, представити (поставити «попереду», «збоку», …, частково в майбутньому чи минулому місце-моменті), інші ТЗ важче «об’єктувати», «опредметнити». Однак усі вони якось присутні у цілісній динаміці світу, у певних її місце-моментах. Існування понять «особистість» та «особиста тожсамість» свідчить, що відповідні ним місце-моменти були, і можуть бути частково представлені у певних просторах, наприклад якось класифіковані…

Цитата :

… …особистої тожсамости … в просторі-часі немає і ніколи не буде! …

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

…
Одкровення місце-моменту завжди причаровує своєю істинністю …
Позбувшись чар, оглядаючись на місця «відкритості буття», де отримані та використовуються відкриття та одкровення, людина не лише тішить себе правдивими спогадами … Серед отриманого у «спогадах», є понятійні образи з назвами «час» та «місце» (де скромно помістилися попередні уявлення про місце і час)...

Крім спогадів, у особистости є ще й особиста тожсамість і досвід самореалізації в світі людей, повернення з інобуття в просторі й часі до самого себе, до реалізації своєї особистої тожсамости, якої ніде в просторі-часі немає і ніколи не буде!

Коли кажемо про час, маємо на увазі можливість повтору конкретного місце-моменту цілісної динаміки для себе, чи для когось (зокрема стосовно особистої тожсамості, особистості). Звернувшись до історії людства, побачимо відсутність можливості вказати на саме такі місце-моменти, а основа для їхнього створення «ховалася» у  місце-моментах означених поняттями «я», «моє», «наше», … «людина».  
Можливість вказати на місце-момент цілісної динаміки (собі/комусь), передбачає можливість дещо відсторонитися від того місце-моменту, чи трохи вийти з нього. На певному етапі розвитку людства, ця можливість, у поєднанні з іншою генетично притаманною людині можливістю бачити, чути щось осторонь себе, сприяли отриманню поняття «час». Пізніш пересвідчилися в умовності об’єктивності, щодо свавілля у «віддаленні» від «часу» .  
Еволюція людини продовжується. В неї  входить і розвиток певних технічних засобів, зокрема засобів, що допомагають вказувати (собі у майбутні моменти, чи іншім людям), і помічати, бачити, розуміти про що йдеться, використовувати побачене. До таких технічних засобів відносимо, і, знаки, поняття, …, моделі.

Час, зараз, найбільш повно предметно представлено у ландшафтній моделі цілісної динаміки як поняття «часове представлення ДО у ландшафті».
У об’єктивності, акцент ставиться на «віддаленні», та «незалежності» місце-моменту.
У предметності, на відміну від об’єктивності, більш акцентуємо на певній мірі повноти та сталості місце моменту, сталості представлення у ньому потрібних (бажаних) ДО.

Серед технічних засобів (засобів досягнення бажаного), від одних ТЗ легше відсторониться, представити (поставити «попереду», «збоку», …, частково в майбутньому чи минулому місце-моменті), інші ТЗ важче «об’єктувати». Однак усі вони якось присутні у цілісній динаміці світу, у певних її місце-моментах. Існування понять «особистість» та «особиста тожсамість» свідчить, що відповідні ним місце-моменти «об’єктувалися», і можуть бути «об’єктованими», на якусь мить. Предметні понятійні представлення ДО особистості та ДО особистої тожсамості, легше об’єктувати за допомогою знаків, …, тексту, біля годинника з лінійним предметним представленням ДО суспільства. Часовим представленням ДО суспільства у світі, є саме суспільство. Так, і часовими представленнями ДО особистості, та ДО особистої тожсамості, є саме ці ДО у світі. Відповідно, значно важче з їх вірогідними представленнями у ландшафті, де відбувається предметне представлення сіх ДО …

carma_ пише:

Серед технічних засобів (засобів досягнення бажаного), від одних ТЗ легше відсторониться, представити (поставити «попереду», «збоку», …, частково в майбутньому чи минулому місце-моменті), інші ТЗ важче «об’єктувати». Однак усі вони якось присутні у цілісній динаміці світу, у певних її місце-моментах. Існування понять «особистість» та «особиста тожсамість» свідчить, що відповідні ним місце-моменти «об’єктувалися», і можуть бути «об’єктованими». Тому, мабуть, неварта казати що ті місце-моменти «об’єктивно ніде не існують». Затвердити треба «вигнання хронічної об’єктивності», точніше постійного («твердого», ) об’єктування місце-моментів, що оновлюються, і, за нашою участю.

Хибні умовиводи! Те, що існує особистість, ще не означає, що вона є продуктом якоїсь бажаної Вами об'єктивації. З другого боку, об'єктивація понять чи інших ТЗ ніяким чином не дає нам особистости...

1.«Об’єктивація» (з лапками), що у дописах, якось там означена. Що мається під об’єктивацією тут:

Василь Васьківський пише:

Хибні умовиводи! Те, що існує особистість, ще не означає, що вона є продуктом якоїсь бажаної Вами об'єктивації. З другого боку, об'єктивація понять чи інших ТЗ ніяким чином не дає нам особистости...

2. Хіба на особистість ніяк не впливає причетність особи до певних понятійних образів?
Мова не йде про якусь «технічну особистість», але у комунікаціях осіб, багато ТЗ, що можуть сприяти, або навпаки, заважати.

3. «ніяким чином не дає нам особистости...», - про намір «штампувати особистості», здається раніш ми нічого не казали?

1. Під об'єктивацією можна буквально розуміти зосередження уваги на чомусь, наведення об'єктиву на щось.

2. Впливає, але не є особистістю!

3. Не зовсім ясно, якими були ці наміри...

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

2. Хіба на особистість ніяк не впливає причетність особи до певних понятійних образів?

2. Впливає, але не є особистістю!

Будь ласка, наведіть тут найбільш вдале означення особистості.

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

2. Хіба на особистість ніяк не впливає причетність особи до певних понятійних образів?

2. Впливає, але не є особистістю!

Будь ласка, наведіть тут найбільш вдале означення особистості.

Особистістю є людина, яка усвідомлює себе такою ж самою, як і інші людською істотою, своє власне "Я", і визнає "Я" іншого рівним своєму власному.

Василь Васьківський пише:

Особистістю є людина, яка усвідомлює себе такою ж самою, як і інші людською істотою, своє власне "Я", і визнає "Я" іншого рівним своєму власному.

Означена стартова модель, далі нам доведеться отримати щось, з моментом рівності?

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Особистістю є людина, яка усвідомлює себе такою ж самою, як і інші людською істотою, своє власне "Я", і визнає "Я" іншого рівним своєму власному.

Означена стартова модель, далі нам доведеться  отримати щось, з моментом рівності?

Отримати треба взаємну налаштованість на відкритість особистостей як передумову налаштованости на осягнення єдности.

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Особистістю є людина, яка усвідомлює себе такою ж самою, як і інші людською істотою, своє власне "Я", і визнає "Я" іншого рівним своєму власному.

Означена стартова модель, далі нам доведеться  отримати щось, з моментом рівності?

Отримати треба взаємну налаштованість на відкритість особистостей як передумову налаштованости на осягнення єдности.

Що заважає взаємній налаштованості на відкритість особистостей?

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

Особистістю є людина, яка усвідомлює себе такою ж самою, як і інші людською істотою, своє власне "Я", і визнає "Я" іншого рівним своєму власному.

Означена стартова модель, далі нам доведеться  отримати щось, з моментом рівності?

Отримати треба взаємну налаштованість на відкритість особистостей як передумову налаштованости на осягнення єдности.

Що заважає взаємній налаштованості на відкритість особистостей?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості на відкритість особистостей?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Для подолання меж (не лише психічних) можна використовувати ландшафтну модель буття як ТЗ для зближення ідеального та реального.
У моделі, навіть заклик «Розділяй та володарюй і володій», втрачає негативні відтінки, і здатен бути загальнолюдським девізом!

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості на відкритість особистостей?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Для подолання меж (не лише психічних) можна використовувати ландшафтну модель буття як ТЗ для зближення ідеального та реального.
У моделі, навіть заклик «Розділяй та володарюй і володій», втрачає негативні відтінки, і здатен бути загальнолюдським девізом!

Добре! Буде цікаво ознайомитись з Вашою моделлю зняття психічної межи.

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості на відкритість особистостей?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Для подолання меж (не лише психічних) можна використовувати ландшафтну модель буття як ТЗ для зближення ідеального та реального.
У моделі, навіть заклик «Розділяй та володарюй і володій», втрачає негативні відтінки, і здатен бути загальнолюдським девізом!

Добре! Буде цікаво ознайомитись з Вашою моделлю зняття психічної межи.

Гаразд, але треба зауважити про неможливість персоналізувати авторство тої моделі, бо подібною моделлю поведінки користуються майже всі люди. Для конкретної людини, у певних місцях світу, природно долати психологічні, та інші небажані межи, шляхом запобігання їх створенню, та своєчасних дій стосовно наслідків моментів власного недбальства, коли «щось там» починає з’являтися  …

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості на відкритість особистостей?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Для подолання меж (не лише психічних) можна використовувати ландшафтну модель буття як ТЗ для зближення ідеального та реального.
У моделі, навіть заклик «Розділяй та володарюй і володій», втрачає негативні відтінки, і здатен бути загальнолюдським девізом!

Добре! Буде цікаво ознайомитись з Вашою моделлю зняття психічної межи.

Гаразд, але треба зауважити про неможливість персоналізувати авторство тої моделі, бо подібною моделлю поведінки користуються майже всі люди. Для конкретної людини, у певних місцях світу, природно долати психологічні, та інші небажані межи, шляхом запобігання їх створенню, та своєчасних дій стосовно наслідків моментів власного недбальства, коли «щось там» починає з’являтися  …

Це так, але виникнення психічної межи не може бути повністю контрольованим людиною. Наприклад, у випадку політичної та економічної кризи психічне напруження й стрес зростають і психічна ситуація особистости різко змінюється. Особистість може просто не справитись з ситуацією, в яку потрапила, і стати дуже чутливою до будь-яких психічних травм. Проблема психічної межи є значно глибшою, ніж виглядає, і є мабуть однією з найскладніших проблем в житті людини.

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості на відкритість особистостей?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Для подолання меж (не лише психічних) можна використовувати ландшафтну модель буття як ТЗ для зближення ідеального та реального.
У моделі, навіть заклик «Розділяй та володарюй і володій», втрачає негативні відтінки, і здатен бути загальнолюдським девізом!

Добре! Буде цікаво ознайомитись з Вашою моделлю зняття психічної межи.

Гаразд, але треба зауважити про неможливість персоналізувати авторство тої моделі, бо подібною моделлю поведінки користуються майже всі люди. Для конкретної людини, у певних місцях світу, природно долати психологічні, та інші небажані межи, шляхом запобігання їх створенню, та своєчасних дій стосовно наслідків моментів власного недбальства, коли «щось там» починає з’являтися  …

Це так, але виникнення психічної межи не може бути повністю контрольованим людиною. Наприклад, у випадку політичної та економічної кризи психічне напруження й стрес зростають і психічна ситуація особистости різко змінюється. Особистість може просто не справитись з ситуацією, в яку потрапила, і стати дуже чутливою до будь-яких психічних травм. Проблема психічної межи є значно глибшою, ніж виглядає, і є мабуть однією з найскладніших проблем в житті людини.

Людина з кризовій ситуації, випадково потрапивши на ці сторінки, у кращому випадку не зрозуміє та «піде далі», у гіршому, ще глибше погрузне у власній конкретиці …
Люди що поруч неї, теж скоріш скористаються раніш осягнутим.
Проте всі ми якось причетні до тих, чи інших меж, що виникають не відразу, і лише з часом втілюються, набираючи якогось вигляду в людських стосунках, або у «малих/великих архітектурних формах», …

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості особистостей на відкритість?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Мабуть суспільству не вдається рухатись інакше, ніж з ідеалами, що «тримаються попереду» реальності життя де конкуренція «за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей», обов’язково повинна бути боротьбою за виживання, а не діловою грою чи розвагою?

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості особистостей на відкритість?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Мабуть суспільству не вдається рухатись інакше, ніж з ідеалами, що «тримаються попереду» реальності життя де конкуренція «за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей», обов’язково повинна бути боротьбою за виживання, а не діловою грою чи розвагою?

Історія людства є історією боротьби за відстоювання людської гідности. Українська сучасність є такою ж. Влада насилля проти людської гідности - українська межа сьогодні.

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості особистостей на відкритість?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Мабуть суспільству не вдається рухатись інакше, ніж з ідеалами, що «тримаються попереду» реальності життя де конкуренція «за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей», обов’язково повинна бути боротьбою за виживання, а не діловою грою чи розвагою?

Історія людства є історією боротьби за відстоювання людської гідности. Українська сучасність є такою ж. Влада насилля проти людської гідности - українська межа сьогодні.

«Історія людства є історією боротьби за відстоювання людської гідности».
в ній, і « боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей».

Та, чи завжди доречно казати «історія людства», «культура людства», …? Якось поєднані, але різні історії, культури …
До недавнього часу глобальні процеси значно менш поєднували людство. Проводарні та часові представлення ДО людини глобальної формувалися у цілісних динаміках соціальних локальностей, і зараз, вірогідні представлення «одного й того» ДО глобального Адама, його нащадками з різних держав та континентів, суттєво різняться. Нажаль, глобальний Адам не квапиться з осягненням «особистої єдності», тому зараз «українська межа», де відбувається і усвідомлюється сизигія різних вірогідних представлень його «глобальної особистості», може виявитися останнім шансом запобігти глобальному вигнанню із Земного едему. На відміну від інших меж, тут проміж проводарних представлень популярного ДО (з ідеалами, що «тримаються попереду» реальності життя де конкуренція «за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей», обов’язково повинна бути боротьбою за виживання), Є (чи ще є?) інші проводарні та часові представлення ДО  «глобальної особистості».

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Василь Васьківський пише:

carma_ пише:

Що заважає взаємній налаштованості особистостей на відкритість?

Якщо коротко, то заважає боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей, покладаючи між особистостями дуже важку для подолання психічну межу невідповідности між прагненням ідеалу та реальністю життя. І конкретно - розминання особистих очікувань в процесі спілкування особистостей, відсутність взаєморозуміння та реактивність поведінки, яка перетворює спілкування особистостей у постійну боротьбу за визнання та відстоювання власної гідности.

Мабуть суспільству не вдається рухатись інакше, ніж з ідеалами, що «тримаються попереду» реальності життя де конкуренція «за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей», обов’язково повинна бути боротьбою за виживання, а не діловою грою чи розвагою?

Історія людства є історією боротьби за відстоювання людської гідности. Українська сучасність є такою ж. Влада насилля проти людської гідности - українська межа сьогодні.

«Історія людства є історією боротьби за відстоювання людської гідности».

Водночас

в ній, і « боротьба за виживання, яка перетворює людей у конкурентів за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей».

Та, чи завжди доречно казати «історія людства», «культура людства», …? Якось поєднані, але різні історії, культури …
До недавнього часу глобальні процеси значно менш поєднували людство. Проводарні та часові представлення ДО людини глобальної формувалися у цілісних динаміках соціальних локальностей, і зараз, вірогідні представлення «одного й того» ДО глобального Адама, його нащадками з різних держав та континентів, суттєво різняться. Нажаль, глобальний Адам не квапиться з осягненням «особистої єдності», тому зараз «українська межа», де відбувається і усвідомлюється сизигія різних вірогідних представлень його «глобальної особистості», може виявитися останнім шансом запобігти глобальному вигнанню із Земного едему. На відміну від інших меж, тут проміж проводарних представлень популярного ДО (з ідеалами, що «тримаються попереду» реальності життя де конкуренція «за оволодіння та утримання простору і часу чи конкретних речей», обов’язково повинна бути боротьбою за виживання), Є (чи ще є?) інші проводарні та часові представлення ДО  «глобальної особистості».

Дякую! Ми щойно підійшли до суті справи. Людина завжди бореться за виживання шляхом відстоювання своєї власної гідности. А боротьба за оволодіння простором і часом є вже інобуттям цієї боротьби, яке є боротьбою за владу і з якого людина ще має повернутись до самої себе, до буття особистістю в спільноті особистостей. Відтак, перед людиною є не перспектива вигнання, бо вона вже в інобутті, а не в собі, вона вже сама себе "вигнала", а перспектива повернення з інобуття.