Технічне, технологічне, природне як засоби отримання бажаного в локальній динаміці, та в ландшафтності світу

*бажане
*технічне і технологічне, в локальній динаміці
*технічне і технологічне, в ландшафтності світу
*добро і зло у локальній динаміці, та в ландшафтності світу
*любов як природне в ландшафтності світу

Спробуємо використовувати ландшафтну модель в осягненні єдності світу.
При цьому скористаємося актуальністю, і нечіткої визначеністю понять «технічне», «технологічне», «природне», «добро», «зло», «любов». (Ландшафтної моделі, континуальна динаміка світу представлена як взаємодія його динамічних «частин» - динамічних образів (ДО). В одному ДО частково присутня безліч інших ДО).

*бажане
Людина може частково локалізувати формо-змістовну динаміку (ландшафтность) світу формою «бажане» - бажати. Пристрасть до «бажаного», відсутність уявлень про ландшафтність світу, або нездатність природно діяти, сприяють «виникненню» і поширенню «небажаних локальностей» для «вперто бажаючих особистостей». Ландшафтність світу, дає підстави для еволюції уявлень про «зло», «добре», «фрагментарність», «виникнення», «випадковість», тощо, в природній локальності людини. Водночас, тотальні (філософські) моменти, розриваючи «надприродну» штучність в локальності людини, сприяють еволюції уявлень про «гармонії світу», «любов», «єдність», «ландшафтність світу»,

Виконаємо уявний досвід. Уявімо собі таке єдине вульгарне статичне ціле. Відокремимо якусь частину цілого, позначив її як «бажане». Друга частина буде містити «небажане» і «нейтральне». Щасливий кінець досвіду залишається в уяві разом з «цілим», «бажаним» і «нейтральним». Наше просте посягання на ціле його «оновленням» з вульгарним бажанням «відхопити бажане», в результаті виявилося тільки з «кінцем досвіду».
Навіть уявний експеримент з отримання бажаного, надає лише момент отримання бажаного, але, все-таки дає, момент був! ...

*технічне і технологічне, в локальній динаміці
Позначимо технічне як засіб для отримання бажаного, в локальній динаміці.
Технічні, («підручні») засоби існують як вже отримані суб'єктом, придатні для технічного використання у вигляді техніки:
1) відповідність отриманої інструкції, правил, навичок, ... в діях суб'єкта щодо об'єктів;
2) продуктів технологій, що імітують технічне в діях суб'єкта, і придатні для суб'єкта.

Позначимо технологічне як засоби другого рівня, в отриманні бажаного, в локальній динаміці. Поширення техніки, її застосування сприяє одержанню і використанню
технологій - імітацій діяльності суб'єктів, з отримання бажаного.
Технології зумовлюють розвиток техніки, техніка забезпечує розвиток технологій - тут ландшафтність наявна.
В технології доцільність суттєво виходить (місцями) за межі діяльності суб'єкта. Тому суб'єкт не в змозі ставитися до технології, в отриманні бажаного, в локальній динаміці, як до «підручного» засобу (техніки).

Локальне єдність тварин, їх навички, як прості засоби отримання бажаного (прості технічні засоби), не зазіхали на глобальну єдність світу. В глобальному світі тварин» була глобальна природна ландшафтність. Тварини і рослини живилися одне одним, життя еволюціонувало в глобальній цілісній динаміці.
Еволюція «суб'єкта дій» щодо отримання бажаного, разом з технічним, а потім і технологічним, надала «суб'єкта діяльності», для якого певні глобальні моменти стали локальними. Загострилася проблема «добра і зла», що осягається відтоді, коли стале отримання бажаного дозволило «заглядати» по той бік бажаного, отриманого завдяки технічному (засобам першого рівня в отриманні бажаного), тобто стійке отримання бажаного дозволило «зазирнути по той бік» технічного, в цілісні моменти локальної динаміки.

*технічне і технологічне, в ландшафтності світу
Застосування людиною техніко-технологічного засобу (ТЗ) виглядає (у ландшафтній моделі цілісної динаміки) як присутність ще одного динамічного образу (ДО) в розгорнутому образі (ландшафті). Адже в моделі, будь-яка частина світу - ДО.
Відповідно, ТЗ може сприяти природності локальної динаміки, або, навпаки, заважати. У цьому ТЗ не дуже відрізняється від інших ДО, що не вписуються в позначення ТЗ.
В руках господині, у якісь моменти, звичайний пилосос може виявитися грізною зброєю, по відношенню до близьких і ближніх. Але таке застосування ТЗ залежить не тільки від самої жінки, а й від оточуючих.

Варто звернути увагу і на конфлікти між різними ТЗ в конкретному ландшафті, де їх доводиться усувати або згладжувати, але інші ДО теж можуть конфліктувати.
Згадаємо про історії існування воєн і хвороб.

Узагальнюючи вищесказане зазначимо, що ТЗ, і по відношенню до локальної динаміці, і по відношенню до ландшафтності світу «ведуть себе» нарівні з іншими ДО. Можуть сприяти гармонії локального в ландшафтності світу, і навпаки: обмежувати локальну динаміку бажаними, в якийсь момент формами, непомірно повторюючи - «розтягуючи момент». В полі дії практичної філософії, такі невідповідності різноманітні.
В ландшафтній моделі цілісної динаміки, ландшафтність у світі одна. У ландшафтах (локальному), наслідки непомірності деяких місць у локальному, та в цілісній формо-змістовній динаміці світу - однакові, якщо використовувати модель для представлення філософського поняття «ландшафтність».

*добро і зло у локальній динаміці, та в ландшафтності світу
Спочатку «добро» отожсамлювалося (утожсамлюється) з бажаним та потрібним. «Добром» ставали і побутові речі «далекого» сусіда, а сам сусід асоціював (асоціює) зі «злом», що заважало (заважає) отриманню або використанню «добра». Проте отримане «добро» не завжди було (є) добрим, а «далекий сусід» іноді зі «злого» перетворювався (перетворюється) у «доброго», коли «виникає» інший «злий та далекий». Такі «метаморфози» «добра і зла» в ландшафтності світу, ускладнюють осягнення понять «добро» і «зло», надають їм «відносності», чи то «небесності», абсолютності (або «метамісцевості» у ландшафтній моделі). Частково долати «небесні проблеми», у «земному» житті, допомагає поняття «благо» - втілене, проявлене «небесне» добро…

Означимо зло у ландшафтності світу, як локальні «заперечення» бажаного, котре у надмірності посягає на цілісність ландшафтності світу. При цьому «запереченні» в локальній динаміці розривається замкненість по певному концепту, що природне для ландшафтності світу. А от людина, – боляче сприймає таке «заперечення», бо в її локальній ландшафтності руйнується певна сталість, отримана завдяки техніці, або ототожнена як бажане, після втрати.

Означимо добро у ландшафтності світу, як «заперечення зла», тобто «заперечення заперечення». Добро, мовби протидіючи злу, спрямовується на підтримку локальної динаміки, чим може сприяти особистості в осягненні цілісної динаміки єдності світу, зокрема доланню конкретного моменту, де «виникає зло».  

Еволюція мислення у динаміці життя, вже дозволила побачити та обґрунтувати відносність у співвідношенні добра і зла, а от ґрунтовне висвітлення, та інтерсуб’єктивне осягнення   абсолютності (метамісцевості) добра і зла в ландшафтності світу – ще попереду

*любов як природне в ландшафтності світу
Означимо любов як природний «засіб» в отриманні бажаного, в локальній ландшафтності. Та надамо цьому «засобу» вищій рівень бажаності, …

Декілька термінологічних зауважень. Утожсамлення стосується лише особистости, що утожсамлює себе з іншою рівною собі особистістю, а в інших випадках слід вживати термін ототожнення. Далі, не варто ототожнювати добро з отриманням бажаного, бо останнє є лише потрібним, тоді як добро і зло є оціночними характеристиками вчинків чи людей, що їх вчинили. На мою думку, добром є дія у відповідності з досягнутим раніше порозумінням, а злом є порушення такого порозуміння. Тоді ж як любов є просто почуттям...

Дякую! Зауваження влучні.
Але, чому нам доводиться різнити утожсамлення та ототожнення. Коли є можливість, будь ласка, трохи детальніше.

Якщо коротко, тому що не буває тотожних особистостей, усі вони різні. Але, незважаючи на це, особистість утожсамлює себе з іншою особистістю як такою, що налаштована на осягнення єдности. Це те, що їх об'єднує...

Особа може й гадки не мати про поняття «особистість» та «світ людини». Для особистості людська вічність представлена світом людини, його цілісною формо-змістовною динамікою (ландшафтністю світу). Уявлення про ландшафтність світу надає локальна ландшафтність з її формо-змістовною динамікою образів, де образ – будь-яка «частина» континуального світу. Умовна цілісність образів утримується місце-моментами,
-« коли концептуальна функція (вимушено чи бажано) «не впливає» на сталість місцевої функції, і певна місцева функція стало «повторюється». Тобто концептуальна функція оновлює «лише моменти» («час плине у місці»).
Природно і техніко-технологічно, людина «утримує» часткове повторення певної сталості в ландшафтності світу – існує, осягаючи світ, його ландшафтність, «добрі» та «злі» моменти ( https://socys.forum2x2.ru/t96-topic#504 ) власного існування в ландшафтності світу. Зокрема осягаючи »-
місця власного перебування у світі, динаміку тих місць в розгорнутому образі – ландшафті, підтримуючи його при спостереженні.

Звернемося до деяких, з таких місць у культурі, зокрема до філософії, науки та релігії. Особисте перебування людини (моменти перебування) в них різниться, відмінні й його наслідки. Мабуть не викликає сумніву причетність кожної особистості до науки і філософії, принаймні через освіту, та єдність світу. Згадаймо, що попередні «філософські» та «наукові» кроки особистості відбуваються до початку шкільної освіти, а надбані тоді динамічні образи (ДО) особа використовує як технічні (підручні) засоби у подальшому житті, незважаючи на «особистий вклад», незалежно від того, чи діятиме її особистість в науці або філософії (через опубліковані роботи та учнів)  після смерті особи.
Коли причетність кожної особистості до філософії та науки, в особисті філософські та наукові моменти, не викликає суттєвих зауважень, перейдемо до «сумнівних» особистих релігійних моментів.
Сумніви міцніють при ототожненні понять «віра», «вірування», «релігія», «вічність», «церква», тощо.

Без віри, в побутові моменти, та моменти наукового, філософського «побуту», нездоланною може виявитися будь-яка «дощечка», що з’єднує з бажаним.  
Хіба ж тільки у побутові моменти …? (Зараз в інеті є реферати за статтею П. Вайнгартнер «Схожість і відмінність між науковою і релігійною вірою ») …
Взагалі, ДО з «надписом віра», присутні у кожній дії, поряд з іншими ДО, тобто він є звичайним технічним (підручним, тактичним) засобом. Водночас, віра є і у «стратегії» життя, і в її осягненні особистістю.

Багатофункціональність релігії, відповідно надає багатомірні філософські визначення поняття. Але стосовно релігійних моментів особистості, погляньмо на дитячі роки, коли наукові чи філософські пояснення ландшафтності світу матимуть такі ж міфічні риси (у кращому випадку), як те, що традиційно називається міфами … На що здатні такі неперевірені життям імпровізації, хто і як оновлюватиме такі «потвори»? Досі на цілісний всеосяжний науково-філософський супровід кожної особистості, ресурсів не вистачало …
Яким «бачать світ» діти, і чи відсутні релігійні моменти для якоїсь особистості, у дитинстві?
У родині, де домінує батько чи мати (або сама дитина), існує дитяча віра у надприродне, для дорослих (але природне для дитини), перебування когось з батьків (чи самої дитини) у світі, або у надприродність «близьких та далеких» керівників. Болісне (не лише психологічно) подолання такої віри юною особистістю, потребує значних зусиль, часу (не лише від родини).
Для дорослої особи, з наслідками панування («богування») в батьківській родині, або з особистістю, «уформованою» іншими суб’єктами, важко устояти перед спокусою «побогувати», у моменти коли можливо і треба займатися ділом. Одним з свідчень того («пантеонами») виглядають масові філософські форуми, потоки «наближених» до філософії та науки публікацій … самобутніх авторів, де переважно «хлопці», привчені ототожнювати, і нездатні утожсамлювати … змагаються у наближеності до істини, «перевершуючи» самих себе. Залишаються поза увагою не лише плідні ідеї «опонентів», а й особисті ДО, що за відсутністю необхідності відстоювати «почуття власної гідності», могли бути добрим матеріалом для отримання більш дійових ДО.
У цьому сенсі, згода з присутністю Бога при спілкуванні, звільняє особистості від змагання за «святе місце», і власна гідність не потерпає, бо то є усвідомлені моменти
Спільної Дії.
В родині з традиційними релігійними моментами, особисті та інтерсуб’єктивні вшанування Бога, можуть природно доповнювати буденні стосунки. Або навпаки, пристрасті, що не вдавалося вгамувати раніш (до ознайомлення з релігійними вченнями), локалізують особистість межами релігійної організації, та чи є то якоюсь провиною релігії?

Надмірне повторення релігійних місце-моментів, так саме і філософських, наукових, інших місце-моментів у цілісній динаміці особистості, змінює природну, для певної культури, функціональність ДО. Справні у концептуальній функції, ДО, перевантажені місцевою функцією, локалізують особистість. Таке відбувається у інтерсуб’єктивній динаміці, де особи, за різних обставин, позбавлені можливості перебування у місцях, що «культивуються». Тобто особистості не мають змоги для осягнення цілісної динаміки та єдності культури, до якої належать.
Звернемо увагу на відмінність можливості перебування  осіб у місцях, що «культивуються», [/u] перебуванням там осіб, та особистим перебуванням. Можливість перебування особи надає незайві підстави особистості для часткового перебування у певному місці (у ландшафті особистості представлені ДО того місця). При цьому нема підстав для твердження, що особа перебуває у тому місці, непомітно й звичних формальних наслідків особистого перебування, але є можливість цілісного осягнення особистістю культури.
У попередньому абзаці йдеться не стільки про традиційні «місця позбавлення волі», а скоріш про місця як повторення місце-моментів у світі, що можуть і позбавляти волі і звільняти, можуть виглядати «храмами» (Науки, Освіти, Філософії, Охорони здоров’я, Мистецтва, …), історичними пам’ятками, вважаються місцями відпочинку або місцями праці, сприймаються як вчення, …  

До чого про все це йдеться у «Технічне, технологічне, природне як засоби отримання бажаного в локальній динаміці, та в ландшафтності світу»? : …

Дякую! На мою думку, справжня самореалізація як незалежної особистости розпочинається лише після та внаслідок подолання свого власного особистого відчаю. Незалежність особистости від влади, олігархів, церкви, партій, груп, етносу тощо - основа особистої свободи.