Єдність як форма буття людини

Головне, на що потрібно звернути увагу перш за все, - це те, що єдність не є предметом в світі предметів, а є формою буття особистости. Тому єдність існує лише там і тоді, де і коли існує особистість, що її осягає!

Так, але віра у «предметну твердість», з дитинства підтверджується домінуванням   предметних, чи-то картинних (Тютюнник) представлень ДО в ландшафтах локальних цілісних динамік (цілісностей).
Отримання технік та технологій (- засобів досягнення бажаного), із заміщенням предметних представлень знаково-символьними представленнями ДО, сприяло і сприяє вивільненню природної динаміки в локальностях людських тіл, означених, при предметному представленні як «тіла біологічні» та «тіла соціальні».
Споконвік поряд з предметними представленнями є інші представлення ДО в ландшафтах (у роботі Ю.Г. Тютюнника йдеться про «образ-картину», «образ-рух» та «образ-час»). Всі вони, зараз, поліпшують умови праці, медичну підтримку, поширюють демократизацію суспільства, …, розповсюджують уявлення про єдність світу,
...

Предметні уявлення існують і будуть існувати, але вони діють в іншій формі буття людини - в діяльності. Діяльність не може не бути предметною, але особистість не є предметом сама по собі, і її форма буття, єдність, теж не є предметом! Ми живемо в світі предметів, але живемо єдністю, її осягненням та переживанням цього осягнення як особистого досвіду буття-в-єдності. Відтак, особистість звільнюється від тягаря інобуття в світі, утожсамлюючи себе з осягненням єдности в полишенності інобуттям.

Василь Васьківський пише:

 Діяльність не може не бути предметною

Зовсім не вказує на жорсткий розподіл світу,
а теза «особистість не є предметом сама по собі»,
наведена не для «відправлення на небо» конкретної особи, а, якоюсь мірою, служить розвитку уявлення особи про особистість, зокрема засобом предметних представлень ДО.

«Ми живемо в світі предметів» - з цим важко не погодитися. Навіть хочеться розвити близьке до постмодерністського «міфу» про «множинність світів», що утворюються деякими «предметами», але …
Тютюнник, подаючи представлення ДО, означені в тексті як «образ-рух», та «образ-час» не вдається до простих предметних представлень, і текст залишається справжнім сучасним філософським. Форумівський  допис не претендує на такий рівень, тому можна, трохи похибивши казати:  

* наочними прикладами представлення «образ-рух» є «вождізм», «кіно», … (коли все буцімто природно, а «за кущами рояль», чи ще щось/хтось), воно чимось асоціює зі школою;
 
*наочним прикладом представлення «образ-час» є життя когось з класиків постмодернізму, у час «деконструкції» та «детериторизації».

Василь Васьківський пише:

 живемо єдністю, її осягненням та переживанням цього осягнення як особистого досвіду буття-в-єдності. Відтак, особистість звільнюється від тягаря інобуття в світі, утожсамлюючи себе з осягненням єдности в полишенності інобуттям.

а ландшафтна модель подається як техніко-технологічна (засіб досягнення бажаного).
Вона узгоджується не лише з предметними представленнями ДО, хоча, на першому етапі впровадження теж «предметне представлення». Характерною рисою моделі є єднання різних представлень ДО в ландшафті
…

А що таке динамічний образ особистости, яким він є? Особистість є процесом осягнення себе та інших особистостей як рівних собі. З другого боку, особистість є процесом відстоювання своєї власної гідности, метою якого є добитись визнання себе іншими таким, яким є. Ось Вам динамічний образ особистости! А він є основою налаштованости особистости на відкритість до інших особистостей, до сприйняття і визнання їх такими, якими вони є. І, зокрема, до окремої іншої особистости, що є передумовою діалогу особистих тожсамостей.

Про це і йдеться, але з іншим засобом!
А Ви знов натякаєте на «розкриття вічності» тут і зараз: «А що таке динамічний образ особистости, яким він є?».  
«За кадром цього кіно» знов залишаються «деякі речі». Наприклад «мірило» власної гідності, та ландшафт, предметно представлений знаком «є».

carma_ пише:

Про це і йдеться, але з іншим засобом!
А Ви знов натякаєте на «розкриття вічності» тут і зараз: «А що таке динамічний образ особистости, яким він є?».  
«За кадром цього кіно» знов залишаються «деякі речі». Наприклад «мірило» власної гідності, та ландшафт, предметно представлений знаком «є».

Безлика вічність мені особисто нічого не говорить і нічого не пише. Тому я зовсім її й не згадую! Я нічого про вічність не знаю, крім того, що нічого вічного у фізичному Всесвіті немає. Я пишу про динамічний образ особистости, яким він є тут і тепер, а не в якомусь абстрактному місцечасі. У кожної особистости є своє тут і тепер, яке не зводиться нідочого, яке зароджується разом з народженням дитини і формується в історії її власної й неповторної еволюції в світі людей та історичних подій. Особистість зовсім не чекає, поки цей світ розкриється їй у всій своїй повноті, вона діє відразу і спонтанно. А вже після того, як вона відчує наслідки цієї своєї перводії, вона починає налаштовуватись на сприйняття оточуючого ландшафту, який є, крім неї самої. Він є лише у сприйнятті, а не як апріорний образ!

Яка мета нашого спілкування цього разу?

Ну, от і добре! Метою є описання процесу формування налаштованости особистости на відкритість в його динаміці, оскільки налаштованість на відкритість є передумовою налаштованости на осягнення єдности.

Можливо обидві налаштованості почнуть краще відкриватися,
коли під «народженням дитини» матиметься представлення ДО народження Ісуса Христа (часткова присутність ДО абсолютної Особистості)? Але, тоді доведеться змінювати особисте ставлення до людської вічності.  

Василь Васьківський пише:

(Re: Єдність як форма буття людини   Вчора в 18:02)

carma_ пише:

Про це і йдеться, але з іншим засобом!
А Ви знов натякаєте на «розкриття вічності» тут і зараз: «А що таке динамічний образ особистости, яким він є?».  
«За кадром цього кіно» знов залишаються «деякі речі». Наприклад «мірило» власної гідності, та ландшафт, предметно представлений знаком «є».

Безлика вічність мені особисто нічого не говорить і нічого не пише. Тому я зовсім її й не згадую! Я нічого про вічність не знаю, крім того, що нічого вічного у фізичному Всесвіті немає. Я пишу про динамічний образ особистости, яким він є тут і тепер, а не в якомусь абстрактному місцечасі. У кожної особистости є своє тут і тепер, яке не зводиться нідочого, яке зароджується разом з народженням дитини і формується в історії її власної й неповторної еволюції в світі людей та історичних подій. Особистість зовсім не чекає, поки цей світ розкриється їй у всій своїй повноті, вона діє відразу і спонтанно. А вже після того, як вона відчує наслідки цієї своєї перводії, вона починає налаштовуватись на сприйняття оточуючого ландшафту, який є, крім неї самої. Він є лише у сприйнятті, а не як апріорний образ!

carma_ пише:

Можливо обидві налаштованості почнуть краще відкриватися,
коли під «народженням дитини» матиметься представлення ДО народження Ісуса Христа (часткова присутність ДО абсолютної Особистості)? Але, тоді доведеться змінювати особисте ставлення до людської вічності.  

Перш за все, слід згадати, що люди відрізняються від тварин здатністю творити та сприймати символи. А в динамічному образі Ісуса Христа якраз і розкривається символічна динаміка переходу від юдейської символіки до універсальної християнської символіки. І цей перехід кожна особистість має пережити. З другого боку, слід згадати, що особистість є не символічною, а фізичною істотою, яка, хоч і живе символами своєї групи, нації чи сучасного людства, але й спілкується з такими, як і вона фізичними особистостями, і саме до них вона спрямовує свої дії та очікування. А реалізація цих очікувань залежить від того, чи буде вона толерантною до відмінности іншої особистости від неї самої, до різноманіття особистостей. А це і є шлях до налаштованости на відкритість!

Василь Васьківський пише:

Перш за все, слід згадати, що люди відрізняються від тварин здатністю творити та сприймати символи.

При «класичному» ставленні до цієї тези, доповнимо її тезою «всі люди різні». Тоді символ як чітка ознака, в розмежуванні людини і тварини, «похитнеться».
«:»
Знаки як технічні засоби (засоби досягнення бажаного) поширені і у «тваринному світі».  
Людям (індивіду, групі), при певних умовах, теж вистачає знаків, що  не є символами.
Величезна кількість засобів досягнення бажаного та бажань отримання тих засобів, залишають обмаль часу на знайомство з символами, тим паче, з філософськими поняттями, а бажання розвиваються поверхнево.  Частіш за все, лише після чергового «вигнання» з чергового «едему», виникає гостра потреба у символах  («вигнань», «ворога», «нового едему», … «Нас») ...
Крім того, не усі люди, і не завжди особисто володіють «здатністю творити та сприймати символи» у ландшафтах перебування … Згадаємо про генетично фіксовані видові ознаки, що для тварини, природно «символізують» видову приналежність, «єднають». «Тваринні символи» пронизують «тіло і кров». Заперечення «самі тварини не створюють символи», «зааргументуємо» чимось з еволюційних теорій …, і вийде, що, створюють.
Проста і зрозуміла «річ» у предметному представленні певного Д-образу, може плодити нездоланні протиріччя у просторах розповсюдження того представлення, відгукуватися кризами у «тілах людини» («індивідуальному», «фізичному», «соціальному»). «Люди відрізняються від тварин здатністю творити та сприймати символи» - буцімто усе просто, ясно, і можна «на хліб намазувати» у просторах наукових теорій (педагогічних, політологічних, релігієзнавства, …), та далеко не завжди придатні для вживання ті «теоретичні бутерброди» у практиках.
Захоплюючись користуванням предметними представленнями ДО як техніко-технологічними засобами (ТЗ), та їхнім примноженням,  людина порушує природну ландшшафтність існуючих місць у цілісній динаміці світу, привносить додаткові місцеві навантаження . Залежно від міри захопленості людини, та дійовості ТЗ, місця існування, або встигають оновлюватися, або … виникають потреби в жертовності і «ковчегах», «козлах відпущення», або «пошуках нової парадигми», дострокових виборах, нових ТЗ, ...
Частково запобігти виникненню кризових явищ, допомагають інші форми представлення ДО.

Після «жартів» із символами, мабуть ніщо не заважає  пригадати колишню напівжартівливу виробничу настанову вузівським випускникам: «забудьте все, чому вчили в інституті. Інколи, викладач змушений радити студентам: «забудьте все, чому вас вчили у школі». Підґрунтя сього «жарту» використаємо для освітлення ще одного представлення ДО у ландшафті. Вище, по стрічці дописів, вже йшлося про «образ-рух» («образ-кіно»), але у аспекті теми, мабуть буде краще змінити назву. Проводарні представлення динамічних образів у ландшафті, поряд з іншими формами представлення ДО, споконвік використовуються людством, але поєднані однією філософською формою, порівняно недавно.
Повернемося до «запланованого жарту» з настановами
«:»
«Забудьте все, чому вас вчили у школі» - то не від зневаги до школи (середньої, вищої).
1. У обох «школах» домінує предметне представлення ДО. «Проводарні представлення ДО», у вигляді присутності вчителя, або викладача у приміщенні, зовсім не гарантують проводарність навчального моменту при предметному представленні ДО з учбової програми. По обидва боки «шкільної барикади», незалежно від «озброєності» тих місць,  присутній ДО примусовості.
2. Вдалими будуть моменти розгортання програмного ДО, при відповідній налаштованості – проводарному представленні раніш сформованого ДО налаштованості. Але вони поєднають, у цьому ландшафті, і колишні розгортання, забруднені присутністю ДО, зайвих у цю мить (ДО болю у колінці, ДО чарівної білявки, ДО доброї (поганої) відмітки, …, ДО службового просування, побутові ДО). «Очищення» отриманих ДО екстримом іспитів та тестів, залишає на виході з «вушка голки» «обгризені»  ДО, якось придатні для подальшого віртуального використання у предметних представленнях шкільної «землі», із «світлом». майбутнього «неба».
3. І от, очікуване пост-шкільне «небо» починає розкриватися у ландшафтах вступних іспитів, вузівської «виробничої» практики …
«Забудьте все, чому вас вчили у школі» - то намагання якось звільнити «новобранців» від предметної залежності минулих років. Серед вигнанців, і «колишні» проводарні  представленя, що були у концептах налаштованості, бо у самих «вигнанців шкільного едему» вони предметно пов’язані з конкретними людьми, конкретними місцями …

Та годі, про що це я … Сучасні випускники недуже схильні до «небесних» ілюзій. Частина, ознайомлені з філософією постмодернізму. Всі якоюсь мірою у «дусі епохи». Кожен, з-за власної «нігілістичності», чи «пофіговості» майже годящий для ілюстрації часового представлення ДО у ландшафті .

Про яку налаштованість на відкритість може йти мова, коли навіть наведена модель особистості має «небесні» ознаки, бо суто постмодерністська, а поняття єдності, у предметному представленні, згодиться, у кращому випадку, як символ майбутньої епохи («небесної»).

Щодо налаштованости, то, дійсно, студентам-першокурсникам потрібно декілька місяців, щоб змінити свою налаштованість до навчання, і значна частина так і не справляється з цим завданням. Крім того, більшість вчителів були не найкращими студентами, тому вчать переважно зазубрюванню, а не осмисленню навчального матеріалу. Але від особистости вчителя багато чого залежить, як і від особистости батька чи матері. Якщо у спільноті людей відсутні особистості, що налаштовані на відкритість, то звідки вони з'являться? Я підвожу до того, що в значній мірі це питання особистого вибору - бути чи не бути налаштованим на відкритість. Також, як і питання особистого вибору - залишатися рабом чи відстоювати свою гідність. Той, хто живе стереотипами, невідкритий, він і є рабом обставин життя! Відтак, налаштованість на відкритість стає передумовою особистої свободи...

P.M. пише:

Василь Васьківський пише:

Життя спрямоване на виживання, а не на смерть.

Яка користь від такого спрямування, коли смерть полюбому настане.

Василь Васьківський пише:

Смерть не стосується осягнення єдности, але як форма виживання осягнення єдности є запереченням смерти.

Чого варті такі заперечення, коли позбутися смерті ніяк не виходить.

«Смерть присутня» на різних форумах, зокрема на Filosofia.Ru смуглява дівчисько каже:

«Страх смерті походить від того, що люди не знають що за порогом. У них дуже мало досвіду, нема навичок. Тому страшно. Це так у будь-якій справі, що не знайома, де немає навику. Якщо б люди володіли знанням і навичками, то не було б ніякого страху. Швидше навпаки. Після «смерті» життя лише стає прекраснішим. Тобто страх смерті наслідок відсутності досвіду, з іншого боку це наслідок способу роботи нашої свідомості. Страх був створений як захисна реакція. Страх смерті в даному випадку зворотний бік медалі. Але в цілому страх дуже корисний. Він з одного боку на ранніх стадіях оберігає людину від ефекту хом'ячка. Хом'яки не мають почуття страху висоти і можуть однаково спокійно зістрибнути з 30 см і з 30 метрів. З іншого боку страх є те, що людина спрямована до духовності може подолати, але лише піднявши духовний рівень. Тобто страх є те, що в підсумку може сприяти зростанню.

По суті ж проблем зі смертю немає. Всі вони у нашій свідомості, в нашій голові. Щоб хоч трохи відчути цей поріг буддисти виконують наприклад практику закопування в землю. Людину закопують в положенні ембріона сидячи в землю Дихає він через спеціальну трубку. Так люди проводять під землею від півгодини до кількох годин. Це дуже хороша практика для свідомості. Обов'язково потрібен напарник, який контролює дихання».
(Re: Опыт умирания – вопросы  #22  Journeypony » 09.09.2013, 23:20
http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3256&p=279109&sid=e652bde32de0c52262374701f2bd44c8#p255603 )

Інша людина вважає:
«При невизначено необмеженої тривалості життя всяка медитація для російської людини шкідлива для її майбутнього. Територія Росії має інші енергетичні характеристики, відмінні від Індії і Тибету.
====================
Зі свічкою Прийшов. Побачив. Пішов."».
(Re: Опыт умирания – вопросы  #25  Георгий Петров Конст » 12.09.2013, 08:11 http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3256&p=279109&sid=e652bde32de0c52262374701f2bd44c8#p255962 )

У релігійних «барвах», по звичці не помічаємо цілісну динаміку, та, вона там присутня:  
«Тепер я зрозумів, хто це був... Тому була дана Вся ВЛАДА на небі і на землі, Ісусу Христу!!! Саме він приходить звільняти наші душі з наших тіл. Й сказано в писанні Ніхто не приходить до Отця як тільки через Мене...
====================
Той хто вмирає до того, як помре, не помре умираючи...».
(#27  антара » 30.01. 2014, 16:46 http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3256&sid=bf0a8f551c4de39df9f38d0f1fe6215d&start=20#p277947 )

Можна стверджувати:
«Я позгадував деяку кількість своїх минулих життів, по суті це може зробити будь-хто!
Ось в цьому ви і накопає свій особистий досвід смертей! А точніше досвід втрати тіла і перехід в інше!».
(Re: Опыт умирания – вопросы  #32  Tamabraxama » 04.02. 2014, 15:40 http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=9&t=3256&p=279109&sid=e652bde32de0c52262374701f2bd44c8#p279109 )

Різні місця у житті (чи то «території» ?), різні погляди …, але, навіть на «території» людина якось різнить місця світу, якось відчуває динаміку життя …

Машинний переклад з російської. (Оригінал тут: forum.filosofia.ru, Re: Наиболее общие вещи #31  carma » 24 май 2014; http://forum.filosofia.ru/viewtopic.php?f=12&t=3690&p=301345#p301345 )

makdima пише:

(#29)  

Vetrov пише:

(#25  » 21 май 2014)

(#25 » 21 травень 2014)
...Як мовиться, знайди одну відмінність. Не питання, було б Бажання.

Навряд чи варто протиставляти відмінність і єдність. Єдність не буває без відзнак - нічого було б об'єднувати. З іншого боку особливість не може існувати поза єдності, тому що для існування особливості необхідно загальну основу з іншою особливістю, тобто в особливості завжди існує і єдність (загальне). Тому якщо вже говорити про "найбільш загальних речах", то слід назвати саму загальну (універсальну) "річ" - єдність, яка і є світ взагалі.

Наскільки дієві лапки, зі словом «річ»?
Якщо скористатися ландшафтною моделлю світу людини (ландшафтною моделлю цілісної динаміки), то можливо вдасться чіткіше визначити співвідношення понять «річ», «єдність», «світ».
У моделі, річ («сама по собі») далеко не сама по собі. Зрозуміло, що «локалізація чогось» у «річ» конкретною людиною (я) з пізнавальною метою, і навіть загальні зусилля Я, нездатні на це. Навпаки, «проникнення» в «локалізоване» допомагає нашим уявленням про світ.
«Найбільша загальна річ» (у моделі) - динамічний образ (ДО - будь-яка «частина» цілісної динаміки світу), але відплачуючи належне «речі», пріоритет можна віддати предметному поданню ДО (його ще називають картинним, ... ну, або «речовим» поданням) в ландшафті (розгорнутому ДО).

ДО є подобою світу, і важко встояти перед спокусою «обізвати» світ «динамічним образом» (або назвати «річчю»), але ... (згідно моделі) людина перебуває в якомусь місці світу. З того, що говоримо: «людина в ландшафті», - (маючи на увазі: «людина перебуває у світі) зовсім не випливає, що людині вдалося «згорнути» весь цей «ландшафт» в один образ. Виходить, що принижувати гідності людини і світу назвою «річ» ... не варто.

У «місцях проживання», континуальне єдність світу виявляється ландшафтностью (формо-змістовою динамікою образів), моментами «єдності і боротьби протилежностей», ..., «райською» або «пекельною» сталістю «речей».

Звідси «подвійність» в понятті «єдність»:
*континуальна єдність, цілісність;
*спостережувана «місцева єдність» - єднання, спільність.

(В сфері філософії та теорій, ландшафтна модель - одна з ряду «речей» (моделей).
Але «шкурно», «я» і Я, далеко небайдужа власна цілісність, яка залежить від особистого використання тієї чи іншої моделі світу).

carma_ пише:

У «місцях проживання», континуальне єдність світу виявляється ландшафтностью (формо-змістовою динамікою образів), моментами «єдності і боротьби протилежностей», ..., «райською» або «пекельною» сталістю «речей».

Звідси «подвійність» в понятті «єдність»:
*континуальна єдність, цілісність;
*спостережувана «місцева єдність» - єднання, спільність.

(В сфері філософії та теорій, ландшафтна модель - одна з ряду «речей» (моделей).
Але «шкурно», «я» і Я, далеко небайдужа власна цілісність, яка залежить від особистого використання тієї чи іншої моделі світу).

Не варто плутати єдність особистости та особистостей з "єдністю" світу! Особистість налаштовує себе на осягнення єдности з собою чи з іншим, утожсамлюючи себе з ним, а світ принципово ніяк, ніколи, нізчим себе не утожсамлює! Здатність утожсамлюватись є здатністю виключно особистости і лише особистости! Лише особистість є "річчю", здатною утожсамлюватись!