Онтологічною основою обгрунтованости філософських побудов є буття філософа обгрунтовуючим та філософський дискурс, в якому ця обгрунтованість верифікується чи спростовується. Це є специфікою філософії, на відміну від релігії, яка спирається не на обгрунтованість, а на віру, та від науки, обгрунтованість теоретичних побудов якої має свою об’єктивну, незалежну від суб’єкта пізнання онтологічну основу. Відтак, реальністю філософії є царство інтерсуб’єктивности, до якого належить і сам філософ.

Джерело: http://irengloria.livejournal.com/3993.html?thread=48793#t48793 .

Інтерсуб’єктивність є обмін аргументами, позиціями, думками, як публічний, так і приватний. Особливо важливими для філософії є публічні дискусії, як між самими професійними філософами, так і з широкою авдиторією людей, зацікавлених філософією. Для цього є багато можливостей, бо є багато форумів, де є філософські розділи. Але професійні філософи здебільшого уникають філософських дискусій на форумах, вважаючи, мабуть, що це не є складовою частиною професійної діяльности філософа. Насправді, філософія не є наукою, яка займається своїм об’єктом. Предметом філософії є розвиток філософської думки, який неможливий без широкого розгортання філософських дискусій. Якщо філософи й далі уникатимуть публічних філософських дискусій, то інтерсуб’єктивність не буде на необхідному рівні, і філософія перестане розвиватись, оскільки не буде зворотнього зв’язку між філософією, яка створюється філософами, і філософією, яка курсує в широких колах філософствуючих форумчан. Якщо філософи не будуть піклуватись про інтерсуб’єктивність як онтологічну основу філософії, то широка публіка все більше і більше буде впадати в залежність від релігійних спекуляцій, які не припиняються церквою навіть і в епоху розвитку науки й освіти. Буття філософом включає відстоювання філософії в публічних дискусіях, і лише від філософів залежить існування інтерсуб’єктивности як повноцінної онтологічної основи філософії. Без буття філософом для інших неможливе й буття в собі філософії як форми самореалізації людини. Публічна пасивність філософів все більше й більше обертатиметься втратою філософією позицій та її занепадом. Тому проблема відродження дискусій на філософських форумах є фундаментальним питанням бути чи не бути самій філософії.

Як наука, філософія є теорією та практикою спекуляції. Але, хто є настільки смілим, щоб визнати спекуляцію наукою? Тому філософія є не наукою, а лише спекулятивним проектом наукової спекуляції.


Джерело тут.

Метою філософії не є безпосереднє відкриття нових знань, а систематизація цих знань в формі системи понять, що розкривають зміст тотальности буття. Тому філософське пізнання опосередковане цією систематизацією, яка є основним предметом діяльности філософа. Науковим відкриттям для філософії є кожна нова філософська система. Інша справа, що останнім часом ці відкриття є не такими яскравими, якими вони були раніше. Крім того, більшість займається окремими фрагментами, а не построїнням повної всеохоплюючої системи типу системи абсолютного ідеалізму Гегеля.

Джерело тут.