Світ був двуполюсним. В наслідку розпаду СРСР він став багатополюсним. Формування полюсів є довгий історичний процес, який продовжиться декілька десятиліть, але вже й зараз ми можемо окреслити загальні контури глобальної полікратії. Полюсами глобальної переваги є: Америка, Європа, Східна Азія, Китай, Індія, ісламсько- арабський світ і Африка. А якже пострадянський простір? Чи буде Росія полюсом глобальної переваги? Ні. Росія не є полюсом глобальної переваги. Як і сто років тому Росія є тюрмою народів. З тим невигідним доповненням, що вже десять років вона веде війну на своїй території. Правда, глобальна економічна кон'юнктура викликає постійне подорожчання нафти, а це поки що фінансує диктат Московії над усією Росією. Але рано чи пізно ця кон'юнктура вичерпається. Достатньо згадати про енергію термоядерного синтезу та прискорене зростання використання енергії сонячного випромінювання. Тоді загальний бунт народів Росії проти цього диктату стане неминучим.
Хто є винуватим за розпад СРСР? Український народ, який в 1991 році проголосував за свою незалежність. Які наслідки цього історичного вибору? Чи є Україна тюрмою народів? Ні. Чи буде Україна полюсом глобальної переваги? Перш ніж відповісти на це запитання, необхідно раз і назавжди дати відповідь на запитання, чому впав Рим Самозванний. А впав він по тій простій причині, що будував він не царство боже, про яке голосив на весь світ, а будував царство Кесаря і врешті- решт побудував сучасну тюрму народів. Тому, щоб стати полюсом глобальної переваги, Україні ні більше, ні менше слід збудувати царство боже на землі. Основним принципом царства Кесаря споконвіків було і є „поділяй і володарюй“. А які ж основи могутности майбутньої України? Велич її може бути лише наслідком технологічного розквіту, економічного розвитку, соціальної єдности та духовного піднесення.
Питання про те, чи буде Україна полюсом глобальної переваги, в кінці кінців, упирається в питання про єдність української нації, в питання про владу. Чи влада є формою єдности спільноти? В тоталітарному суспільстві – ні. Хоч не треба забувати про „нерозривну єдність партіїї та народу“, без якої тоталітарне суспільство трудно собі уявити. Українське суспільство не є тоталітарним. Чи ж є українська влада формою єдности української спільноти? Відповідь має бути негативною, бо частина українського суспільства підтримує владу, частина не підтримує, а решта – не займає категоричної позиції. Поки що українська спільнота не досягла національної згоди в питанні про владу. Влада не об'єднує українців, а розділює їх. Але надія про таке об'єднання поки що залишається: загроза громадянської війни ще не виглядає реальною.
Але якщо навіть не буде війни, чи буде така національна згода досягнена? Чи існує такий загальнонаціональний політичний проект, який здатний перетворити Україну в єдину спільноту? А чи взагалі такий проект можливий? Чи природа влади відповідає необхідності реалізації такого проекту? Чи є влада формою єдности спільноти? Чи є держава формою національної єдности?
Весь пострадянський період України пройшов під прапором розбудови незалежної української держави. Держава вже розбудована, але єдности чомусь немає. Виходить, що не в державі справа. Звичайно, спішити руйнувати державу не треба. Нехай вона собі буде, нехай політичні сили ведуть демократичну боротьбу за владу в українській державі. Нехай різні гілки влади урівноважують одна одну, щоб не було диктатури чи війни. Хоч, звичайно, це не усуне зовнішньої загрози з боку якоїсь сусідньої імперії, чи якогось там халіфату. Від геополітики втікти неможливо...
Можемо продовжити розбудову далі: державу розбудували, пора розбудовувати імперію – власну українську чи арійську, тобто слов'янську. Не ми були першими, не ми будемо й останніми. Адже ж людська цивілізація вже на порозі апокаліпсису. Звичайно ж, Христос нам допоможе, бо він був справжнім арійцем. Але чи не пора схаменутись?!
Влада не є формою єдности, бо є формою самозбереження, формою боротьби сил влади за збереження домінації влади над громаданським суспільством. Влада є формою гніту, а не єдности спільноти. Це є вихідний пункт розміркувань про осягнення єдности.
Влада є порушенням засади добровільности, яка є основою життя громадянського суспільства. Без добровільности як засади розбудови спільноти не може бути основи для осягнення єдности. Необхідно розбудувати громадянське суспільство, яке піклується про свої власні засади. Необхідно, щоб влада стала слугою громадянського суспільства. Лише тоді стане можливе осягнення єдности спільноти.
На перший план висувається питання про засади такої громадянської активности. Пропоную розбудову соцису на засаді добровільности. Дійсна свобода людини є свобода діяти добровільно, необмежуючи свободи іншого. Социс є об'єднанням громадян, які утворюють окремі об'єднання в рамках соцису на засаді конституційної єдностайности. Рішення окремого об'єднання лише тоді стає конституційним актом цього об'єднання, коли воно отримало підтримку всіх громадян даного об'єднання. Окремі об'єднання можуть між собою утворювати об'єднання вищого покоління, також на засаді єдностайности. Таким чином социс розбудовується, зберігаючи повну єдність своїх громадян. Діяльність кожного в рамках соцису є реалізацією свого власного вибору. А боротьба за владу перестає бути боротьбою для всіх і залишається для тих, хто є в достатній мірі мотивованим її вести.
Засади добровільности і конституційної одностайности є найважливішими засадами розбудови соцису, порушення яких водить до зродження суспільних стосунків в рамках спільноти і приводить або до її розпаду, або до її відчуження і перетворення в придаток влади, або до підкорення її іншими зовнішніми факторами. Приклади успішного функціювання не можемо навести, бо до цих пір ніхто не наважився втілити в життя социські засади. Треба відзначити, що одностайність може бути тільки конституційною основою спільноти, а не правилом її повсякденної діяльности. Після того як конституційні основи якогось об'єднання в рамках соцису покладені і це об'єднання значно збільшить свою членську масу, – дуже важливим є чи будуть збережені ці конституційні основи непохитними, чи це об'єднання перетвориться в гурт людей, зібраних цікавістю чи випадковим збігом ринкових інтересів, чи кон'юнктурною політичною емоцією. З другого боку, якщо добровільність не буде засадою діяльности спільноти, вона швидко втратить внутрішнє джерело енергії, яким є лише свобода вибору, – і початковий ентузіазм змінюється втратою громадянської підтримки і зродженням суспільних стосунків в рамках спільноти. Тому приклади неуспішного функціювання спільноти викликані не засадами добровільности і конституційної одностайности, а відхиленням від цих засад. Лише ці засади, при послідовному втіленні їх в життя, дають можливість уникнути зродження спільноти. Таке зродження неминуче при втраті єдности. Реалізацією социських засад розбудови громадянського суспільства є социська Хартія, текст якої пропоную до вашої уваги на наступній сторінці: http://www.socys.narod.ru/hartia.htm .
Перед сучасним українцем є три фундаментальні перспективи громадянського вибору: держава, корпорація та Социс. Якщо Ви маєте бажання пережити почуття поразки в глобальній історичній битві титанів, Вам треба поступити на службу державі. Якщо Ви маєте бажання пережити почуття оволодіння світу своїми власними перстами, перед Вами відкритий шлях глобальної корпоративної експансії. Якщо Ви не маєте бажання пережити почуття поразки, або Вас не приваблює перспектива глобальної спекуляції і Ви маєте бажання прожити повноцінне життя шляхом реалізації свого власного вибору, тоді Ви маєте можливість стати громадянином Соцису.
Так чи буде Україна полюсом глобальної переваги?
Відповідь гласить: без осягнення та збереження національної єдности українців – не буде. Социс є політичним суб'єктом реалізації такого історичного проекту осягнення, збереження та процвітання національної єдности українців у всьому світі. Глобальна перевага України буде наслідком втілення в життя социського проекту осягнення єдности спільноти, наслідком зародження та утвердження в Україні спільноти єдности.
Хай буде!
Джерело: http://socyst.livejournal.com/2006/04/04 .
16.07.-14.10.2004р.