Ідентифікація та класифікація абстрактних понять-універсалій

Мене зацікавив сучасний аспект давньої проблеми абстрактних понять-універсалій, тобто таких понять, які позначають не конкретні речі, а абстрактні сутності. Цікаво було б якось систематизувати процес їх ідентифікації та класифікації. Можу виділити наступні універсалії:

1) матерія, бо існують електрони, протони, кварки, глюони, нейтрино, фотони тощо, а не якась матерія;
2) світ, бо існують конкретні фізичні системи, а не якийсь світ;
3) суспільство, бо існують конкретні спільноти людей, а не якесь суспільство;
4) дух, бо існують люди, а не якийсь дух;
5) бог, бо абсолютними моментами тотальности буття є еволюція, життя, діяльність та єдність, а не якийсь бог;
6) душа, бо існує психіка, а не якась душа;
7) природа, бо існують конкретні системи електронів та ядер, а не якась природа;
...

Запрошую бажаючих доповнити цей список.

На відміну від наукового дискурсу, об’єктом філософського дослідження не є емпірична данність світу фізичних об’єктів, а опосередкована осягненням в понятті системність дискурсивного мислення про конкретний предмет філософствування в конкретному історичному контексті розвитку філософії як системи та методу розкриття моментів змісту тотальности буття. Як такий, філософський дискурс потребує унаочнення постійно виникаючих контрастів між абстрактним та конкретним та об’єктивізації сенсу включених в конкретний тематичний дискурс абстрактних понять, що спирається на системне унаочнення загальних понять в стосунку до особливих аспектів розкриття єдности змісту цих понять в контексті певного тематичного дискурсу для осягнення конкретних цілей певного філософського тексту, створюваного автором для реалізації себе як філософа; або для наочного сприйняття тексту іншого автора, яке теж вимагає постійного усвідомлення та ретельного уникнення контрасту між абстрактним та конкретним шляхом зміни індивідуальної налаштованости читача для досягнення повного та адекватного розуміння певного тексту, який є актуальним предметом філософського дослідження чи вивчення. Тому необхідною є розробка методів унаочнення та об’єктивізації змісту як окремих філософських понять, так і філософських систем вцілому.
25.02.2008р.

Серед видів наочности можна виділити окремо сетивну наочність образного сприйняття, наочність слова та мови, „чисту“ наочність простору та часу, формально-логічну наочність людського мислення взагалі, тобто наочність формально-логічних схем, а також математичну наочність наукового пізнання, яка в формі математичних функцій, графіків, таблиць тощо використовується як засіб унаочнення як самого процесу нукового пізнання взагалі, так і процесу його популяризації серед широкого загалу зацікавлених науковим пізнанням людей. На мою думку, цей список можна доповнити ще й специфічно філософським методом унаочнення контрасту між абстрактним та конкретним, який може бути не тільки допоміжним засобом унаочнення думок, а й специфічно філософським методом розгортання змісту філософських тез та наповнення змістом загальних понять, що є самі по собі моментами розкриття змісту тотальности буття, тобто предмету філософії взагалі.
0?.03.2008р.

Специфіка філософського дискурсу в тім, що предметом дослідження стають загальні поняття, кожне з яких є певним моментом розкриття змісту тотальности буття, на відміну від науки, предметом дослідження якої є конкретні фізичні об’єкти. Тому об’єктивна значимість філософського дискурсу визначається не відповідністю об’єкту, а адекватністю розкриття змісту абсолютних моментів тотальности буття, якими є еволюція, життя, діялність та єдність. Відтак, на перший план висувається автентичність розкриття осягнення в понятті цих абсолютних форм буття та внутрішня відповідність філософської системи як функції єдности процесу розкриття тотальности буття в системі філософських понять. Таким чином, єдність процесу осягнення в понятті є специфічною основою об’єктивної значимости філософського дискурсу. Ми можемо стверджувати, що предметом філософії є осягнення єдности – як єдність форми філософської системи понять, так і об’єктивна єдність буття як абсолютний момент його тотальности. Лише такий підхід до предмету філософії забезпечує об’єктивну значимість філософського дискурсу!
09.03.2008р.

Чи не основною проблемою філософії є її здатність до апріорного пізнання абсолютних об’єктивних моментів тотальности буття, тобто вихід філософського дискурсу за рамки абстрактних понять логіки в напрямку розкриття об’єктивного змісту цих моментів та систематизація понять, що розкривають його у відповідності з їх об’єктивною значимістю як загальних філософських понять. Оскільки сам зміст конкретних об’єктів пізнання є предметом дослідження відповідних конкретних розділів науки, то для предмета філософії як форми дискурсивного дослідження залишаються лише форми тотальности буття, тобто предметом філософії є розкриття змісту абсолютних форм цієї тотальности. Таких абсолютних форм можна виділити чотири: еволюція, життя, діяльність та єдність, бо кожне осягнення єдности є моментом діяльности, кожна діяльність є моментом життя певного суб’єкта, а життя є моментом еволюції певної фізичної системи живого організму, моментом буття всесвіту еволюції взагалі. Тому об’єктивна значимість філософського дискурсу визначається об’єктивністю філософського описання еволюції, життя, діяльности та єдности як абсолютних моментів тотальности буття.
10.03.2008р.

Абсолютні моменти тотальности буття не є елементами феноменологічної структури світу явищ та подій, а універсальними моментами глибинної структури тотальности буття взагалі, яка виявляється при абстрагуванні від емпіричних аспектів змісту складаючих фізичний Всесвіт конкретних об’єктів. Таким чином зміст універсальних філософських понять є апріорним змістом всім форм буття, які виявлять в собі абсолютні моменти повної тотальности буття. Тому специфіка філософского дослідження вимагає абстрагування конкретних понять, що означають конкретні фізичні об’єкти, від емпіричних аспектів їх змісту, але, з другого боку, це абстрагування не повинно привести до конститування якихось нових абстрактних метафізичних сутностей, а лише до виділення абстрактних універсальних апріорних моментів загальної тотальности буття. На практиці, філософи не завжди дотримуються строгих правил філософського дискурсу і постулюють існування якихось абстрактних сутностей, що є специфічною причиною виникнення контрасту між абстрактним та конкретним, який постійно виявляється в філософських текстах на протязі всієї історії філософії. Тому завжди актуальною є розробка методу унаочнення контрасту між абстрактним та конкретним, а також методів об’єктивізації сенсу загальних понять, які означають абстрактні метафізичні сутності, а не конкретні фізичні об’єкти. Також завжди актуальним завданням є ідентифікація та класифікація абстрактних понять-універсалій.
13.03.2008р.

Еволюцією фізичної системи називається зміна її стану протягом часу. Оскільки усі фізичні системи еволюціонують, еволюція є універсальною формою буття фізичних систем, тобто абсолютним моментом тотальности буття. Зі зникненням конденсату іонно-електронних пар, що є носієм моменту життя фізичної системи, організм помирає, тобто перестає бути живим. Відтак, життя є універсальною формою буття живих систем, тобто абсолютним моментом тотальности буття світу біологічних організмів, а, крім того, життя є також продуктом еволюції добіологічних форм організації та самоорганізації фізичних процесів в ході фізичної, хімічної та генетичної еволюції протоживих систем. Діяльність є формою буття людини, без якої людина перестає бути людиною. Саме тому діяльність є універсальною формою буття людей, тобто абсолютним моментом тотальности людського буття. Єдність є невід’ємним моментом буття людини, яка живе в єдності з собою та з іншими людьми, а тому єдність є абсолютним моментом буття людини в осягненні єдности.

Абстрагуючись від еволюції, ми отримуємо незмінне та вічне. Абстрагуючись від життя як форми буття, ми отримуємо безсмертне буття. Абстрагуючись від діяльности, ми отримуємо абсолютне споглядання. Абстрагуючись від осягнення єдности, ми отримуємо єдине у всьому існуючому. Всі ці абстракції, зібрані в одному понятті, дають поняття бога, який не перестає від цього бути абстракцією. Звичайно, ця абстрактність підходу до дійсности є великим досягненням людства, яке вже не може повернутись в доабстрактний період свого мислення. Тому поняття бога як найвищої абстракції постійно виникає й виникатиме в нових формах для кожного покоління.

Справа не в тім, щоб відмовитись від бога, бо він є лише абстракцією, а не дійсною конкретною реальністю, а в тім, що людина, яка досягла вищого рівня абстракції, потребує конкретної самореалізації в осягненні єдности. Життя є осягненням єдности, яке є конкретним процесом самоосягнення людини в єдності з собою та з іншими людьми, і цей процес не може задовольнитися абстракціями. Тому кожна людина, навіть якщо вона вже й побувала на небі абстракції, повертається на землю самореалізації в осягненні єдности, в діяльності, в житті та в еволюції взагалі. Саме така людина потребує філософії, навіть якщо ця людина є глибоко релігійною людиною. Бог як найвища абстракція є переддвер’ям філософії, яка є формою повернення до конкретної системи тотальности буття з релігійної універсальної абстракції бога. Цей перехід є особистим індивідуальним процесом, який відбувається для кожного з нас в різні періоди особистого життя. Саме така конкретність підходу до особистости як повернення з абстракцій про людину, якими часто обмежується філософствування, є основним випробуванням для філософії як особистої справи кожного з нас.