Феномен психічної залежности людини

Oleksa. пише:

Василь Васьківський пише:

Моя перша реакція: для маніяка самотність буде добром, бо вона не дає йому можливости вчинити зло. Але, якщо замислитись, чи дії маніяка є добровільними? Думаю, що ні. Маніяк не є вільним в своїх діях, отже він не діє добровільно. Добровільними є дії, які виконуються без примусу, а манія і є таким примусом. Особистість маніяка не є незалежною. Вроді я викрутився. Чи не так?

Не лише викрутилия, але ще й мене порадували таким "поворотом"!

Якщо не заперечуєте -- я продовжу про добровільність/примусовість дій маніяка ( і не лише його). Звісно, в "своєму стилі" (умовно -- поділимо з Вами "сфери впливу". Вам -- " конденсат іонно-електронних пар". Мені -- "енергетично процеси". Згода? ).

Я гадаю що в основі "маніакальних синдромів" лежить той же... "феномен", що й, скажімо, в даяких видах алкогольноі (наркотичної) залежності, та певних хворобах, що супроводжуються епілептичними нападами.

У людини з"являється нестримний потяг до випивки. Ні про що інше вона думати не може. Ніякі логічні аргументи не сприймаються (сприймаються -- але вже потім -- після "зриву"). Я мав нагоду "спостерігати" такий варіант цього "захворювання", коли від склянки пива вже починає "заплітатися язик". Після пляшки -- хилить в сон. Причому, на очах, міняється поведінка людини -- рухи, голос, вираз очей, інтонації, жестикуляція...

Це все "зовнішні ознаки" "Нападу" на людину. Мета -- про неї я вже писав -- "зйом енергії" (звідси і "розбитість", знесиленість, "важка голова" після пробудження). Так чоловік (часом -- якщо слабкий "захист" -- навіть з першого разу) "попадає на гачок". Його "адреса" вже відома. Тут можна провести анологію з "вживленням чіпа". І якщо цей "вживлений чіп" вдається намацати й "знешкодити", залежність зникає. Парадокс? Якщо не знати "технічних тонкощів"-- так.

Подібне й з епілепсією. Щоправда (поки що) тут вдається лише зупинити напад.
"Побороти загарбника", поки що, -- ні. Цікаво, що на запитання, чи знає людина про наближення нападу? -- відповідь ствердна -- в якому місці, та які симптоми. Проте часовий відтинок між "фіксацією відчуття" й самим нападом такий короткий, що навіть "подати сигнал" людина не встигає...

У мене й самого (давно вже) було "дивне серцеве захворювання" -- починалася аритмія з сильним "випадінням" серцевих скороченнь. І я -- також -- відчував наближення нападу (знав його симптоми). Довгий час діагностували як "сидром WPV", хоча підтвердити його на ехограмі не змогли. Справився самотужки (хоча, ще якись час, "приходи з метою захоплення", продовжувалися. Доводилося "відбиватися")...

Те ж саме і з "нашим маніяком". Самотність (ін пошук) вже є "Вказівкою на напрямок дії", симптомом "Захоплення". А енергія вже "знімається" не лише з нього, але й з переляку, переживаннь, стражданнь жертви. І думки "нашого маніяка", не є його думками, це вже "диктат на ментальному рівні". А "форумні маніяки" -- такий же різновид "енергетичних провокаторів". Втім їх завдання не знишити "жертву" фізично, а втягти ін в довготривалу дискусію. До енергії "опонентів", що при цьому виділяється, додається й енергія тих, хто читає цю перепалку...

Джерело тут.

«Енергетичне» пояснення є цікавим, але воно є лише моделлю, а не фізичним поясненням. Йдеться про психічні феномени, а тому треба їх пояснити з точки зору властивостей психіки людини. Я не знаю конкретні психічні механізми залежности, але знаю, що багато чого можна пояснити порушеннями в регуляції виділенням нейромедіаторів. Зокрема, депресія пояснюється виділенням недостатньої кідькости серотоніну. Так що думати треба в цьому напрямку.

Oleksa. пише:

Наші думки, також не є нашим "надбанням" (принаймні на 100% відсотків). Спробуйте себе примусити думати (довго) про щось, що вам не цікаве. Ну Ви самі виберіть -- про регбі, наприклад. Так, як Ви поринаєте в роздуми на філософські теми. Подивіться на годинника й дайте собі таку установку. Як тільки"зіскочите з теми" -- подивіться ще раз.

Одну хвилину, хоча б, вдалося?
Якщо так -- вітаю! Вмієте концентруватися.

У мене з концентрацією взагалі проблеми. Я не зміг зосередитись на темі про регбі.

Oleksa. пише:

Василь Васьківський пише:

Відтак, загальне питання таке: як особистості стати незалежною від своїх особистих комплексів?.

Ну, спершу давайте визначимо, що ми маємо на увазі під комплексами. Лише негативні? Які комплекси можна вважати негативними, а які позитивними? Що таке, взагалі -- "комплекс"? Чи бувають комплекси
"двозначні" (+/-)?..тощо...

Якщо мова йде про комплекси, то я не думаю, що існують якісь позитивні комплекси. Поняття комплексу саме по собі вже носить негативний відтінок. Комплексом я вважаю якесь відхилення характеру чи особистий акцент в поведінці, який заважає бути повноцінною особистістю, тобто здійснювати свою особисту самореалізацію в світі людей без напруження в стосунках з цими людьми.

Василь Васьківський пише:

«Енергетичне» пояснення є цікавим, але воно є лише моделлю, а не фізичним поясненням

Я б, навіть моделлю це не назвав. У Вашій "системі координат" (матеріаліста), це, скoріш гіпотеза (до того ж -- "божевільного"). В моїй -- це "База" з якої я починаю розглядати (задля розуміння), практично, будь-яку ситуацію (від молекулярного рівня -- до глобальних процесів. Принцип, практично, однаковий).

Василь Васьківський пише:

«Йдеться про психічні феномени, а тому треба їх пояснити з точки зору властивостей психіки людини.

Тут я не збираюся вступати з Вами в дискусію -- повністю згоден. Спеціалісти мають робити "свою роботу" (психологи, медики, біологи). Проте, може виявитися так, що пройшівши весь цей "ланцюжок":

Василь Васьківський пише:

...багато чого можна пояснити порушеннями в регуляції виділенням нейромедіаторів. Зокрема, депресія пояснюється виділенням недостатньої кідькости серотоніну....

-- Так і не буде знайдено відповіді на питання ЧОМУ це відбувається. Що є "поштовхом", яка причина "запуску процесу"? Я ж намагаюся зрозуміти де той "поріг", від якого "починаються танці".
Але, якщо "стоїть Табу" ( а воно, таки, стоїть у більшості з нас), не те що на сприйняття, а навіть на саму думку про те, що можуть існувати процеси, не підвладні нашому розумінню, процеси, для реєстрації яких ще не винайдено вимірювальних приладів, то спроби говорити на ці теми -- є марна трата часу і з Вашого, і з мого боку.

Василь Васьківський пише:

...У мене з концентрацією взагалі проблеми.....

Я Вас заспокою -- у мене не було сумнівy, що хвилина то забагато. Це "проблема" всіх нас. Одним з "службових обов"язків" нашого розуму є "опікування" й цим. Тому, певно, різні східні течії й займаються "подібними питаннями". Молитовний Стан, на мою думку, також має бути... "відстороненим", "зануреним в себе", чи що? І --як не парадoксально -- в той же час, з відчуттям себе "часткою ВСЬОГО"...

Василь Васьківський пише:

...Комплексом я вважаю якесь відхилення характеру чи особистий акцент в поведінці, який заважає бути повноцінною особистістю, тобто здійснювати свою особисту самореалізацію в світі людей без напруження в стосунках з цими людьми.

Ви, напевно, знаєте людей "самореалізованих" (за їхнім розумінням -- бо, зовні, почуваються щасливими й завжди настроєні оптимістично), коло інтересів яких -- "віно, кіно і доміно". Я -- так точно. Вони самореалізовані, по Вашому? Яким є "критерій самореалізації"?

"Комплекс" виникає, дійсно, але тоді, як на мене, коли людина відчуває невідповідність між "писаними правилами" і "внутрішнім розумінням". Бо завдання "правил" -- тримати цей світ у впорядкованому стані (і тут вони виправдані. Я гадаю не зовсім -- втім, зараз не про це). Причому "внутрішнє розуміння" є важливішим (тут, знову ж, я, апріорі, маю на увазі людину моральну. А якщо ні?). Психологи краще знають, що відбувається при "подавленні себе" (але ж -- знову -- навряд чи знають, чому?). А є ще такі люди
"без комплексів", що брешуть з телеекрану на мільйонну аудиторію. Вони "самореалізовані"? Один скаже, що ні. Інший -- так. Хто має рацію? Отже і "критерії" річ не постійна. Для одного авторитет Ніцше, для іншого -- Бердяєв, для третього -- Тимошенко чи Янукович, для четвертого -- власна дружина, для п"ятого -- Деві Марія. Тому -- ще раз -- шукай-мо "в собі"...

"Напруження в стосунках" -- теж питання не однозначне. Якщо дивитися "з моєї дзвінниці" -- то конфлікти неминучі там де перетинаються "Інтереси" (я звісно, знов про "енергетичні процеси", перерозподіл "сфер впливу"). А вже в нашому --реальному (вже й не знаю який з них блати в "лапки") світі -- це може проявлятися і в нерозумінні, в звинуваченні порушення "правил", ну й аж до: "... від тебе я такого ніколи на сподівалася" (хоча останнє не обов"язково, на щастя )

Oleksa. пише:

Василь Васьківський пише:

«Енергетичне» пояснення є цікавим, але воно є лише моделлю, а не фізичним поясненням

Я б, навіть моделлю це не назвав. У Вашій "системі координат" (матеріаліста), це, скoріш гіпотеза (до того ж -- "божевільного"). В моїй -- це "База" з якої я починаю розглядати (задля розуміння), практично, будь-яку ситуацію (від молекулярного рівня -- до глобальних процесів. Принцип, практично, однаковий).

Василь Васьківський пише:

«Йдеться про психічні феномени, а тому треба їх пояснити з точки зору властивостей психіки людини.

Тут я не збираюся вступати з Вами в дискусію -- повністю згоден. Спеціалісти мають робити "свою роботу" (психологи, медики, біологи). Проте, може виявитися так, що пройшівши весь цей "ланцюжок":

Василь Васьківський пише:

...багато чого можна пояснити порушеннями в регуляції виділенням нейромедіаторів. Зокрема, депресія пояснюється виділенням недостатньої кідькости серотоніну....

-- Так і не буде знайдено відповіді на питання ЧОМУ це відбувається. Що є "поштовхом", яка причина "запуску процесу"? Я ж намагаюся зрозуміти де той "поріг", від якого "починаються танці".
Але, якщо "стоїть Табу" ( а воно, таки, стоїть у більшості з нас), не те що на сприйняття, а навіть на саму думку про те, що можуть існувати процеси, не підвладні нашому розумінню, процеси, для реєстрації яких ще не винайдено вимірювальних приладів, то спроби говорити на ці теми -- є марна трата часу і з Вашого, і з мого боку.

Такі процеси не тільки можуть існувати, а й існують! Називаються вони віртуальними процесами. Саме фізика описує такі процеси.

Oleksa. пише:

Василь Васьківський пише:

...У мене з концентрацією взагалі проблеми.....

Я Вас заспокою -- у мене не було сумнівy, що хвилина то забагато. Це "проблема" всіх нас. Одним з "службових обов"язків" нашого розуму є "опікування" й цим. Тому, певно, різні східні течії й займаються "подібними питаннями". Молитовний Стан, на мою думку, також має бути... "відстороненим", "зануреним в себе", чи що? І --як не парадoксально -- в той же час, з відчуттям себе "часткою ВСЬОГО"....

Відчуття не є тотожним буттю!

Oleksa. пише:

Василь Васьківський пише:

...Комплексом я вважаю якесь відхилення характеру чи особистий акцент в поведінці, який заважає бути повноцінною особистістю, тобто здійснювати свою особисту самореалізацію в світі людей без напруження в стосунках з цими людьми.

Ви, напевно, знаєте людей "самореалізованих" (за їхнім розумінням -- бо, зовні, почуваються щасливими й завжди настроєні оптимістично), коло інтересів яких -- "віно, кіно і доміно". Я -- так точно. Вони самореалізовані, по Вашому? Яким є "критерій самореалізації"?

Критерій самореалізації: якщо людина не відступає від свого особистого покликання, то її самореалізація є повноцінною.

Oleksa. пише:

"Комплекс" виникає, дійсно, але тоді, як на мене, коли людина відчуває невідповідність між "писаними правилами" і "внутрішнім розумінням". Бо завдання "правил" -- тримати цей світ у впорядкованому стані (і тут вони виправдані. Я гадаю не зовсім -- втім, зараз не про це). Причому "внутрішнє розуміння" є важливішим (тут, знову ж, я, апріорі, маю на увазі людину моральну. А якщо ні?). Психологи краще знають, що відбувається при "подавленні себе" (але ж -- знову -- навряд чи знають, чому?). А є ще такі люди
"без комплексів", що брешуть з телеекрану на мільйонну аудиторію. Вони "самореалізовані"? Один скаже, що ні. Інший -- так. Хто має рацію? Отже і "критерії" річ не постійна. Для одного авторитет Ніцше, для іншого -- Бердяєв, для третього -- Тимошенко чи Янукович, для четвертого -- власна дружина, для п"ятого -- Деві Марія. Тому -- ще раз -- шукай-мо "в собі"...

Люди, що брешуть, не є самореалізовані. Вони втратили відповідність самому собі, своєму особистому покликанню в житті.

Oleksa. пише:

"Напруження в стосунках" -- теж питання не однозначне. Якщо дивитися "з моєї дзвінниці" -- то конфлікти неминучі там де перетинаються "Інтереси" (я звісно, знов про "енергетичні процеси", перерозподіл "сфер впливу"). А вже в нашому --реальному (вже й не знаю який з них блати в "лапки") світі -- це може проявлятися і в нерозумінні, в звинуваченні порушення "правил", ну й аж до: "... від тебе я такого ніколи на сподівалася" (хоча останнє не обов"язково, на щастя )

Зведення стосунків до реалізації інтересів призводить неминуче до зродження цих стосунків. Повноцінними можуть бути лише стосунки особистостей, коли інший сприймається як повноцінна особистість, а не як лише партнер в реалізації інтересів.

На мою думку, комплекси виникають тоді, коли засвоєні реакції та особливості поведінки не забезпечують повноцінного стосунку особистостей, тобо при зродженні цих стосунків.

Василь Васьківський пише:

Такі процеси не тільки можуть існувати, а й існують! Називаються вони віртуальними процесами. Саме фізика описує такі процеси.

схоже я, дійсно, в своїй "барлозі" заростаю мохом... Спробую, за наявності часу, подивитися (якщо маєте гарне посилання -- буду вдячним!)

Василь Васьківський пише:

Відчуття не є тотожним буттю!.

Брзумовно. Я б сказав, мабуть, -- відчуття допомагає пізнавати буття.

Василь Васьківський пише:

Критерій самореалізації: якщо людина не відступає від свого особистого покликання, то її самореалізація є повноцінною.

Хороше означення. Лаконічне, й не викликає у мене запереченнь. Проте, давайте з"ясуємо, що ми розуміємо під призначенням (пропоную підключитися й іншим бажаючим -- навести своє бачення/розуміння)

Василь Васьківський пише:

Люди, що брешуть, не є самореалізовані. Вони втратили відповідність самому собі, своєму особистому покликанню в житті..

Чи є у Вашій "градації" "види брехні"/неправди?

Василь Васьківський пише:

На мою думку, комплекси виникають тоді, коли засвоєні реакції та особливості поведінки не забезпечують повноцінного стосунку особистостей, тобо при зродженні цих стосунків...

Дякую, пане Василю Васьківський. Вцілому зрозумів. Хоча,-- знову ж моя занудливість (втім неминуча при обговоренні питаннь, які "не можна помацати" -- "не фізичних")-- що значить "повноцінні" (стосунки).
Зродження може бути і від вичерпаності обговорюваної теми сторонами (в такому випадку воно буде
"логічно пояснюване"), і від роздратування (не важливо чим -- дикцією співрозмовника, кольором галстука, чи його новим автомобілем -- це буде "енергетичне" в моєму розумінні. В Вашому, припускаю, -- "негативно засвоєною реакцією")

Про віртуальні частинки знайшов посилання тут і детальніше тут.

Oleksa пише:

Василь Васьківський пише:

Критерій самореалізації: якщо людина не відступає від свого особистого покликання, то її самореалізація є повноцінною.

Хороше означення. Лаконічне, й не викликає у мене запереченнь. Проте, давайте з"ясуємо, що ми розуміємо під призначенням (пропоную підключитися й іншим бажаючим -- навести своє бачення/розуміння)

Мабуть покликанням людини є: бути людиною, реалізувати самого себе як людину в світі людей, як особистість.

Oleksa пише:

Василь Васьківський пише:

Люди, що брешуть, не є самореалізовані. Вони втратили відповідність самому собі, своєму особистому покликанню в житті..

Чи є у Вашій "градації" "види брехні"/неправди?

Я б виділив, перш за все, несвідому брехню, коли людина, насправді, не знає, про що говорить, і відверту брехню.

Oleksa пише:

Василь Васьківський пише:

На мою думку, комплекси виникають тоді, коли засвоєні реакції та особливості поведінки не забезпечують повноцінного стосунку особистостей, тобо при зродженні цих стосунків...

Дякую, пане Василю Васьківський. Вцілому зрозумів. Хоча,-- знову ж моя занудливість (втім неминуча при обговоренні питаннь, які "не можна помацати" -- "не фізичних")-- що значить "повноцінні" (стосунки).
Зродження може бути і від вичерпаності обговорюваної теми сторонами (в такому випадку воно буде
"логічно пояснюване"), і від роздратування (не важливо чим -- дикцією співрозмовника, кольором галстука, чи його новим автомобілем -- це буде "енергетичне" в моєму розумінні. В Вашому, припускаю, -- "негативно засвоєною реакцією")

На мою думку, повноцінними є такі стосунки, в яких люди один для одного є особистістю, і вони стають неповноцінними, коли стають стосунками з приводу якихось предметів чи ситуацій тощо...

Василь Васьківський пише:

Мабуть покликанням людини є: бути людиною, реалізувати самого себе як людину в світі людей, як особистість.

Певно в кожного з нас є якесь власне уявлення про Покликання. Якщо не помиляюся, отець Олег на ФРД, свого часу, проводив таке (чи подібне) опитування. Я написав -- бути щасливим. І не лише я . Не знаю, що вкладали в це поняття мої "однодумці" -- для мене поняття щастя, є перебування людини саме в такому Стані (зрозуміло, що будучи "в ньому", не можна одночасно, сваритися, заздрити чи гніватися. Не вийде брехати і почуватися щасливим однієї й тієїж миті). Тобто перебуваючи в стані щастя, людина виконує своє Покликання ( "виділяє кванти позитивної енергії" ). Щасливим можна бути виконуючи улюблену роботу. Займаючись своїм захопленням (мисливство та рибальство я сюди не відношу). Якщо людина почувається "позитивно-щасливою", то ті ж "кіно-доміно" (вино я виключаю -- там зовсім інший "механізм щастя"), те ж, далеко, "не гірший варіант"...

Василь Васьківський пише:

Я б виділив, перш за все, несвідому брехню, коли людина, насправді, не знає, про що говорить, і відверту брехню.

Так, згоден. Є ще "неправда заради спасіння" (з маленької-- тобто рятуючи когось -- це, як на мене, просто "недолік мови") -- вона, за моїм уявленням, взагалі не попадає в цю "категорію". В принципі, людина десь на підсвідомому рівні відчуває це ("межу"). Можна сказати не всю правду, таким чином "граючи на позитивний Баланс" -- маю на увазі випадок, коли людина не досягає таким чином якихось "привілеїв" собі особисто, але зменшує "викид негативу" іншою особою... Втім кожен випадок, очевидно, є "конкретним"...

Василь Васьківський пише:

[На мою думку, повноцінними є такі стосунки, в яких люди один для одного є особистістю, і вони стають неповноцінними, коли стають стосунками з приводу якихось предметів чи ситуацій тощо...

Це велика окрема тема. Ну наприклад "вимушені стосунки" (армія, монастир, тюрма) -- тут інші "закони енергетичного обміну". Гендерні -- інші "складові" (додаткові)... В будь-якому випадку, гадаю що "внутрішнє уявлення" (наше) "певного рівня стосунків", дуже рідко (а якщо й буває--то, на жаль, тимчасово) співпадає з реальним. Втім -- саме уявлення, вже велике діло. Воно створює наш "стереотип поведінки"...