Національний ідеалізм

Прочитав книжку Миколи Пономаренка „ОРІЯНСТВО. Українська духовна мудрість або роздуми про Щастя“ (джерело: http://etno-net.com/index.php?option=com_content&view=article&id=60&Itemid=54). Книжка повністю українська і надихає до творчих роздумів. Чесно кажучи, я б так не зміг: одночасно і філософський погляд на світ, і зрозумілість тексту для широкого загалу. У мене виходять дуже абстрактні тексти і я можу розраховувати лише на те, що їх будуть читати зацікавлені філософією. У автора Оріянства є значно ширша авдиторія. А тому й критикувати його глибоко не треба. Достатньо вказати лише на загальне враження від тексту.

Автор не тільки любить Україну, він її навіть піднімає до рівня вселенського ідеалу. Інші нації є лише історичним матеріалом для здійснення Україною своєї історичної місії – осягнення глобальної єдности людей. Правда, автор стверджує, що такою є місія всіх націй, але пише він лише про глобальну єдність українців. Як для українця мені така позиція україноцентризму автора є зрозумілою, але науковий підхід вимагає об'єктивности суджень, тобто визнання того факту, що українці нічим особливо не виділяються серед інших націй. Тобто ідеалізація української нації не має під собою ніякого раціонального історичного підгрунття. Але книга ця не є науковою, а є лише виразом особистих поглядів автора. Тому така ідеалізація України виправдовує себе як поетична форма світосприйняття.

Але якщо абстрагуватись від ідеалізації автором України, то основною позицією автора є ідеалізація нації.

Микола Пономаренко пише:

Щастя можливе тільки тоді, коли раціональна людина, яка не
бажає нічого більше, окрім раціональних цілей, не шукає нічого,
окрім раціональних цінностей, і знаходить свою радість тільки в
раціональних діях. При цьому найбільш раціональним є
Національний Спосіб Життя.

Ми бачимо, що нація для пана Миколи не є просто історичним утворенням, яке вже пару століть утверджує себе на планеті Земля, а є найважливішою формою раціональности людського життя взагалі. Буквально, якщо відтворити національний спосіб життя, то це й буде втіленням людської раціональности. А чи відповідає це наступній тезі пана Миколи?

Микола Пономаренко пише:

Моральність не є і не може бути кодом суспільних цінностей, тобто
кодом ЧИЇХОСЬ цінностей, моральність може бути тільки кодом
персональних, власних цінностей, керованих індивідуальним
розумом і свідомістю. Цей код персональних цінностей має бути
глибоким переконанням раціональності персонального життя для цілі
досягнення персонального щастя.

Чи може бути національний спосіб життя кодом персональних, власних цінностей, керованих індивідуальним розумом і свідомістю? Це питання пан Микола не ставить і не розглядає. Він лише постулює, що це так. Нібито ця відповідь є очевидною для всіх. Ця впевненість не є якимось науковим чи філософським переконанням, обгрунтованим стабільними онтологічними основами світогляду автора, а є лише його ідеологією, переконанням, що грунтується на вірі.

Наслідком цієї ідеології є ототожнення персонального особистого морального коду людини з її національним кодом. Наслідком є національний ідеалізм тобто ідеалізація нації.

Дякую за критику моєї книжки. Вона мені сподобалась! В цілому Ви правильно зрозуміли мою ідею. Але детальну відповідь тут давати не буду.

На жаль, цим Вашим форумом неможливо користуватися! Вам треба зменшити кількість тем до 5-и, не більше. На теми неможливо попасти, відшукати. Я, знаючи лінк до цієї Вашої статті з мого форуму, витратив майже пів-години щоб сюди попасти! Це не форум, а лабіринт, куди не хочеться йти.

Тому, більш детальну відповідь на Вашу критику моєї книжки дам на моєму форумі... Не ображайтесь!

Дякую за відгук! Я вже зробив необхідні зміни і можете висловити свою оцінку як форуму, так і моєї теми.